Зовсім випадково наштовхнувся на чергові шедеври пана В’ятровича. Забрався чолов’яга за спробу з’ясувати українцям, чим є патріотизм (я так зрозуимів, це щось гірше), і націоналізм (це чудове).
Спершу цитата: «Патріотизм і націоналізм схожі, але не ідентичні. Патріотизм – любов до своєї держави. Націоналізм – це любов до нації. Держава – це кордони, інституції, символіка. Нація – це традиції, культура, мова. Українська держава можлива без української мови, українська нація – ні».
Ну, власне НІ, пане В’ятрович. Націоналізм це ракова пухлина кожного суспільства і не має нічого спільного з патріотизмом, суперечить йому. Особа, що вважає себе патріотом України, любить кордони та інституції … Ха ха ха! Зокрема любить кордон з Росією та податкову інспекцію і прокуратуру. Нація це традиції, культура і мова? НІ! Нація то люди. Українська нація то сукупність людей, які вважають себе українцями. Польська нація то сукупність людей, які вважають себе поляками. Українська мова це засіб спілкування, кожний може вивчити. Я знаю українську мову, це моя улюблена іноземна мова, якою залюбки спілкуюся. Українська культура це спадщина минулого та сьогодення. Це витвори мистецтва: література, живопис, театр, кіно. Вірші Словацького в українському перекладі, в яких він висловлює свою любов до України – це українська культура. «Галька» Монюшка виставлена по-українському в київській Національній опері України – це українська культура. До чого тут націоналізм? Я люблю Україну та переживаю за Україну, хоча там не жив, не живу і жити не буду, не маю українського походження, ані родинних зв’язків, не маю громадянства цієї держави. Тобто я патріот України? Ні. Український націоналіст? Ні. Я просто прихильно налаштований до українства і відчуваю своєрідний зв’язок зі спільнотою українців. Я не можу сказати, що я люблю українську літературу і мистецтво. Я їх обожнюю. Мені шкода, що не можу взяти місячної відпустки, поїхати до Івано-Франківська і щодня ходити до театру. А чого я не стану ніколи патріотом України і українським націоналістом? Відповідь дуже проста. Бо я патріот Польщі. Я люблю свою країну, мову, традиції, мистецтво, культуру, переживаю за Польщу, бажаю її всіх благ, це для мене найкраще в світі місце для життя, якого я не хотів би ніколи покинути. А чи я люблю польську націю? Не дуже. 30% це виборці ПіС, їх не люблю. 5% це всіляки націоналшовіністи, вони викликають у мене огиду і погорду. Чергове 10% – це люди примітивні, хамські, їх теж не люблю. Я не люблю 60% польської нації. Але це ще не все. Я маю тут знайомих українців, яких уважаю своїми добрими знайомими, друзями, часто просто дуже порядними та чесними людьми. І я за ними пішов би у вогонь і воду. Якщо би якийсь представник моєї польської нації образив когось з тих людей (а таке вже було) я залюбки його розчавлю в суді. Безощадно. Саме для того, що я не націоналіст і націоналістів не переношу. Я не переношу теж українських націоналістів. Зокрема тих, що мене обзивали стільки разів польським лайном, польським бидлом, ляхом, шляхтичом з імперським нутром, польським шовіністом. Тих, хто йшов Львовом з написом «Львів не для польських панів». Тих, через яких я геть перестав їздити до України, бо вже не можна було стерпіти тих зачіпок і шмарклів. Коли чую «Україна для українців» або «Polska dla Polaków», то тремчу від люті. А хто це говорить? Націоналісти. Бо вони люблять свою націю і вважають її представників кращими за інших тільки для того, що вони поляки чи українці. Польський націоналіст скаже, що не можна до Польщі пускати «чарнухув, чапатих і бандерівців», український націоналіст скаже, що в Україні погані лише жиди і москалі, українці – білі і пухнасті. А хто поганий – той жид, хоча він може бути стовідстоковим етнічно русином. Чи Польща має бути для поляків? Ні. Польща має бути для тих, хто хоче в Польщі жити і розвивати цю країну. Коли я бачу, скільки іноземців хоче жити в Польщі, то я радію, бо вони хочуть жити серед нас і хочуть бути такими, як ми. Хочуть вивчити мову, стати частиною нашого польського суспільства. Того самого я бажаю Україні. Аби кожний, хто там живе і хоче жити, прийняв українство (мову, культуру, традиції) як своє, як щось привабливе і бажане. А націоналістам показую середній палець.
O autorze