Monthly Archive Marzec 2019

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

ПАН В’ЯТРОВИЧ ПРО ПАТРІОТИЗМ ТА НАЦІОНАЛІЗМ … ГОСПОДИ!

Зовсім випадково наштовхнувся на чергові шедеври пана В’ятровича. Забрався чолов’яга за спробу з’ясувати українцям, чим є патріотизм (я так зрозуимів, це щось гірше), і націоналізм (це чудове).

Спершу цитата: «Патріотизм і націоналізм схожі, але не ідентичні. Патріотизм – любов до своєї держави. Націоналізм – це любов до нації. Держава – це кордони, інституції, символіка. Нація – це традиції, культура, мова. Українська держава можлива без української мови, українська нація – ні».

Ну, власне НІ, пане В’ятрович. Націоналізм це ракова пухлина кожного суспільства і не має нічого спільного з патріотизмом, суперечить йому.Особа, що вважає себе патріотом України, любить кордони та інституції … Ха ха ха! Зокрема любить кордон з Росією та податкову інспекцію і прокуратуру. Нація це традиції, культура і мова? НІ! Нація то люди. Українська нація то сукупність людей, які вважають себе українцями. Польська нація то сукупність людей, які вважають себе поляками. Українська мова це засіб спілкування, кожний може вивчити. Я знаю українську мову, це моя улюблена іноземна мова, якою залюбки спілкуюся. Українська культура це спадщина минулого та сьогодення. Це витвори мистецтва: література, живопис, театр, кіно. Вірші Словацького в українському перекладі, в яких він висловлює свою любов до України – це українська культура. «Галька» Монюшка виставлена по-українському в київській Національній опері України – це українська культура. До чого тут націоналізм? Я люблю Україну та переживаю за Україну, хоча там не жив, не живу і жити не буду, не маю українського походження, ані родинних зв’язків, не маю громадянства цієї держави. Тобто я патріот України? Ні. Український націоналіст? Ні. Я просто прихильно налаштований до українства і відчуваю своєрідний зв’язок зі спільнотою українців. Я не можу сказати, що я люблю українську літературу і мистецтво. Я їх обожнюю. Мені шкода, що не можу взяти місячної відпустки, поїхати до Івано-Франківська і щодня ходити до театру. А чого я не стану ніколи патріотом України і українським націоналістом? Відповідь дуже проста. Бо я патріот Польщі. Я люблю свою країну, мову, традиції, мистецтво, культуру, переживаю за Польщу, бажаю її всіх благ, це для мене найкраще в світі місце для життя, якого я не хотів би ніколи покинути. А чи я люблю польську націю? Не дуже. 30% це виборці ПіС, їх не люблю. 5% це всіляки націоналшовіністи, вони викликають у мене огиду і погорду. Чергове 10% – це люди примітивні, хамські, їх теж не люблю. Я не люблю 60% польської нації. Але це ще не все. Я маю тут знайомих українців, яких уважаю своїми добрими знайомими, друзями, часто просто дуже порядними та чесними людьми. І я за ними пішов би у вогонь і воду. Якщо би якийсь представник моєї польської нації образив когось з тих людей (а таке вже було) я залюбки його розчавлю в суді. Безощадно. Саме для того, що я не націоналіст і націоналістів не переношу. Я не переношу теж українських націоналістів. Зокрема тих, що мене обзивали стільки разів польським лайном, польським бидлом, ляхом, шляхтичом з імперським нутром, польським шовіністом. Тих, хто йшов Львовом з написом «Львів не для польських панів». Тих, через яких я геть перестав їздити до України, бо вже не можна було стерпіти тих зачіпок і шмарклів. Коли чую «Україна для українців» або «Polska dla Polaków», то тремчу від люті. А хто це говорить? Націоналісти. Бо вони люблять свою націю і вважають її представників кращими за інших тільки для того, що вони поляки чи українці. Польський націоналіст скаже, що не можна до Польщі пускати «чарнухув, чапатих і бандерівців», український націоналіст скаже, що в Україні погані лише жиди і москалі, українці – білі і пухнасті. А хто поганий – той жид, хоча він може бути стовідстоковим етнічно русином. Чи Польща має бути для поляків? Ні. Польща має бути для тих, хто хоче в Польщі жити і розвивати цю країну. Коли я бачу, скільки іноземців хоче жити в Польщі, то я радію, бо вони хочуть жити серед нас і хочуть бути такими, як ми. Хочуть вивчити мову, стати частиною нашого польського суспільства. Того самого я бажаю Україні. Аби кожний, хто там живе і хоче жити, прийняв українство (мову, культуру, традиції) як своє, як щось привабливе і бажане. А націоналістам показую середній палець.

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

Popieram Deklarację LGBT+

Popieram przyjęcie przez warszawski samorząd Deklaracji LGBT+.
Liczę, że samorządy innych miast także przyjmą taki dokument.
Dzięki nim życie setek tysięcy obywateli może stać się bezpieczniejsze i wolne od dyskryminacji. Wyrażam solidarność z osobami LGBT+🌈, jak i popierającymi ich samorządowcami, którzy w wyniku zaangażowania w działania na rzecz równości stają się obiektami politycznych ataków.

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

РУССКИЙ ЧЕЛОВЕК – ЩО З НЬОГО ВІЗЬМЕШ?

Мабуть хтось мені захоче пояснити, як діяти з російськомовними. Бо я не маю гадки. У моїй групі з безкоштовними юридичними консультаціями для українців, де допускається виключно українська мова, востаннє вигулькнув пан з міста «Кривой Рог» (то в Україні нібито) зі шмарклями, що я не допускаю до групи російськомовних людей і це дискримінація, бла бла бла. Як я не допускаю? Група для українців, але я ж не перевіряю національності (бо ніби як?). Білоруси інколи пишуть білоруською. Росіяни пишуть (теж з Росії) українською через перекладач Google. Я намагався панові з’ясувати, що я встановлюю правила і якщо я даю щось комусь безкоштовно і я ні до чого не зобов’язаний, то не може бути мови про жодну дискримінацію. Дискримінація трапляється тоді, коли якась особа (установа, держава, заклад) ЗОБОВ’ЯЗАНА надавати послуги (продавати товари) ВСІМ і вона таки обмежує доступ до послуг людям з огляду на їхній вік, расу, мову, національність тощо. Але якщо я не зобов’язаний надавати нікому жодних безкоштовних послуг, то мене ніхто не може докоряти. І якщо я починаю надавати їх українською, то не можна мене звинувачувати, що я не надаю їх теж російською, кримськотатарською, турецькою. Я русским людям нічого не винний! Нічого не зобов’язаний! Я терпеливо з’ясовував, але пан не мав бажання зрозуміти. Торочив він своє і я своє. Кінець-кінцем я пана вилучив з групи. Маю таке право (він сам мав би себе вилучити, якщо його не влаштовують правила приватної спільноти, яка не зобов’язана його приймати і терпіти, а й він не зобов’язаний бути її учасником). Пан до мене написав приватне повідомлення українською мовою. Чого я його вигнав. «Бо я не хочу таких учасників». І на тому крапка. Пан перейшов на російську, я йому написав, що не буду з ним спілкуватися російською. Пан моє небажання розмовляти російською назвав хамством. Написав йому польською, що він не може мене змусити розмовляти російською. «Следующий идиотский аргумент» – прокоментував пан. Довелося його заблокувати. Що це за люди? Я щодня спілкуюся з іноземцями, українцями, турками, арабами, англійцями, всю Європу з’їздив, всю Росію, був двічі в Китаї, Аргентині. Такої ментальності немає ніде (поза Росією та йуґавастокам України). Я гадаю, що треба би зробити якісь дослідження на російськомовних і допетрати, чого вони такі. Я ніколи не міг зрозуміти своїх знайомих з Росії, коли вони в Парижі чи Польщі зверталися до всіх російською і не розуміли, що ті люди не знають цієї мови. А вони ображалися на них, бо вони «не говорят на русском языке». Я би чимало хотів збагнути, звідки це в них береться. Але ніхто не хоче провести таких досліджень, бо буцімто це тхне дискримінацією. А либонь русскоговорящие самі не були би в силі з’ясувати, чого вони такі.PS: Варшава, аеропорт Шопена, черга до реєстрації на політ до Москви. Я стою в черзі (летів до Харкова через Москву). Перед мною госпожа живо та пристрасно щось толкує дівчині російською. Дівчина відповідає англійською, що не розуміє і просить перейти на англійську. Госпожа мабуть не зрозуміла, бо далі, ще гучніше, намагається довідатися, «что будет с её чемоданами в Москве, потому что теперь действует этот Томоженный союз и как быть?» Я не витримав і звертаюся до пані: «девушка, она вас не понимает, она не говорит по-русски, не понимает русского языка, не понимает ваших вопросов, обращайтесь либо по-английски, либо по-польськи». Пані стрепенулася. «Но, я не говорю ни на английском, ни на польськом, а мне надо узнать!». Я стенув плечима, подивився насмішкувато на надуту кобіту і замовкнув. Раптом пані просвітило в голові. «Ви понимаете – звернулася вона до мене – переводите!». Без, вочевидь, «пожалуйста», бо чого ж би попрохати? «Я не обязан, неужели я вам это должен?» – відповів я. Пані надулася і розвернулася ображена. Чи хтось може мені пояснити, звідки це в них береться.

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

Sławomirze Mrożku! Powstań z martwych i wydrwij Barbarę Nowak i wójta Dobczyc!

Jakże bardzo ubolewam, że nie żyją już Orwell, Mrożek i Gombrowicz, bo nie ma kto napisać dramatu, tak, dramatu o nieszczęsnych dzieciach z podstawówki z Dobczyc (małopolskie). W ramach prowadzonego od kilkunastu lat przez AISEC projektu do Dobczyc, na dwa tygodnie, przyjechała dwójka studentów z Algierii (wcześniej w tej samej szkole byli studenci z Chin i Indii). W ramach lekcji języka angielskiego mieli prowadzić warsztaty i rozniecać w dzieciach chęć nauki języka angielskiego, jako środka do poznawania zagranicznych kultur. Po dwóch, trzech dniach, zwalili się do szkoły kontrolerzy z kuratorium oświaty (SIC!). Zarzucili dyrektor szkoły, że „nie zapewniła dzieciom bezpieczeństwa fizycznego i psychicznego”, sami studenci zaś „nie pochodzili z kulturowego kręgu anglosaskiego”, wszczęli wobec niej postępowanie dyscyplinarne i zawnioskowali o zwolnienie jej z pracy. Wójt – pożyteczny idiota – zawiesił dyrektor szkoły. Studenci z Algierii opowiadali uczniom o swoim kraju i pokazali im, jak zapisać ich imiona w języku arabskim. No, po prostu skandal! Może warto przypomnieć, że szefowa Małopolskiego Kuratorium Oświaty – Barbara Nowak, w 2018 roku miała zachęcać uczniów, aby tak jak Jan III Sobieski, bronili Europy przed islamem. Niedawno falę oburzenia wywołał jej wpis na Twitterze, w którym pytała, czy „Rafał Trzaskowski wie, że LGBT to między innymi propagowanie pedofilii”

Co to się porobiło w tym naszym kraju? Co się z ludźmi porobiło? Mieszkańcy Dobczyc takiego burmistrza sobie wybrali? W ciągu dwudziestu lat pewnie z dziesięć milionów Polaków było na wakacjach w Tunezji i Egipcie. Musieli widzieć napisy po arabsku. Nie uciekali na ich widok z krzykiem? Co za wstyd …

Na koniec jeszcze pozwolę sobie zapytać. Czy aby na pewno Polska należy do kręgu anglosaskiego, bo jakoś nie wydaje mi się …