Monthly Archive Marzec 2019

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

WARA OD NASZYCH DZIECI! PEWNIE … ZWŁASZCZA OD MINISTRANTÓW

Wara od naszych dzieci! – grzmiał na konwencji PiS pan prezes Jarosław Kaczyński. W taki oto sposób pan poseł na Sejm RP wyraził swój stosunek do wypowiedzi wiceprezydenta Warszawy – Pawła Rabieja o jego poparciu dla związków jednopłciowych (legalnych i dopuszczalnych w całym cywilizowanym świecie, z którego PiS Polskę wypycha). O tym, że należałoby już dawno w Polsce umożliwić rejestrację związków jednopłciowych, zawieranie małżeństw jednopłciowych i adopcję przez takie małżeństwa dzieci – nie trzema nikomu mądremu tłumaczyć. Nie ma zatem sensu o tym rozprawiać.

Ale warto porozprawiać o tym gromkim wykrzyknieniu pana prezesa w kontekście konferencji prasowej w Sejmie, podczas której dwudziestojednoletni obecnie Dariusz Kołodziej, w przejmujący i wstrząsający sposób opowiedział o tym, jak był molestowany zaledwie osiem lat temu przez księdza na Opolszczyźnie. Pochodzi z religijnej rodziny, jego marzeniem było zostać ministrantem, co w perfidny sposób wykorzystał tamtejszy ksiądz-pedofil. O tym, jaką jest to traumą dla człowieka, nikomu opowiadać nie trzeba. To jednak nie wszystko. Matka mężczyzny opowiedziała również w Sejmie, że kiedy syn jej o tych strasznych zdarzeniach opowiedział, razem z przyjaciółką udała się do wciąż urzędującego (i to jest właśnie skandal) biskupa Andrzeja Czai. A co uczynił hierarcha? Nakazał matce krzywdzonego chłopca przysięgać na Pismo Święte, że nikomu tego nie powie. I nadal jest biskupem. Ubolewam, że dopiero niedawno znowelizowano art. 240 KK, który przewiduje karalność wobec takich person jak ów biskup za niezawiadomienie organów ścigania. Ale czy PiSowska prokuratura ścigać będzie biskupów za niezgłaszanie pedofilii w kościele? Obawiam się, że nie.Zgadzam się zatem z p. Kaczyńskim. Wara od naszych dzieci! Zwłaszcza ministrantów.

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

ПАН В’ЯТРОВИЧ ПРО ПАТРІОТИЗМ ТА НАЦІОНАЛІЗМ … ГОСПОДИ!

Зовсім випадково наштовхнувся на чергові шедеври пана В’ятровича. Забрався чолов’яга за спробу з’ясувати українцям, чим є патріотизм (я так зрозуимів, це щось гірше), і націоналізм (це чудове).

Спершу цитата: «Патріотизм і націоналізм схожі, але не ідентичні. Патріотизм – любов до своєї держави. Націоналізм – це любов до нації. Держава – це кордони, інституції, символіка. Нація – це традиції, культура, мова. Українська держава можлива без української мови, українська нація – ні».

Ну, власне НІ, пане В’ятрович. Націоналізм це ракова пухлина кожного суспільства і не має нічого спільного з патріотизмом, суперечить йому.Особа, що вважає себе патріотом України, любить кордони та інституції … Ха ха ха! Зокрема любить кордон з Росією та податкову інспекцію і прокуратуру. Нація це традиції, культура і мова? НІ! Нація то люди. Українська нація то сукупність людей, які вважають себе українцями. Польська нація то сукупність людей, які вважають себе поляками. Українська мова це засіб спілкування, кожний може вивчити. Я знаю українську мову, це моя улюблена іноземна мова, якою залюбки спілкуюся. Українська культура це спадщина минулого та сьогодення. Це витвори мистецтва: література, живопис, театр, кіно. Вірші Словацького в українському перекладі, в яких він висловлює свою любов до України – це українська культура. «Галька» Монюшка виставлена по-українському в київській Національній опері України – це українська культура. До чого тут націоналізм? Я люблю Україну та переживаю за Україну, хоча там не жив, не живу і жити не буду, не маю українського походження, ані родинних зв’язків, не маю громадянства цієї держави. Тобто я патріот України? Ні. Український націоналіст? Ні. Я просто прихильно налаштований до українства і відчуваю своєрідний зв’язок зі спільнотою українців. Я не можу сказати, що я люблю українську літературу і мистецтво. Я їх обожнюю. Мені шкода, що не можу взяти місячної відпустки, поїхати до Івано-Франківська і щодня ходити до театру. А чого я не стану ніколи патріотом України і українським націоналістом? Відповідь дуже проста. Бо я патріот Польщі. Я люблю свою країну, мову, традиції, мистецтво, культуру, переживаю за Польщу, бажаю її всіх благ, це для мене найкраще в світі місце для життя, якого я не хотів би ніколи покинути. А чи я люблю польську націю? Не дуже. 30% це виборці ПіС, їх не люблю. 5% це всіляки націоналшовіністи, вони викликають у мене огиду і погорду. Чергове 10% – це люди примітивні, хамські, їх теж не люблю. Я не люблю 60% польської нації. Але це ще не все. Я маю тут знайомих українців, яких уважаю своїми добрими знайомими, друзями, часто просто дуже порядними та чесними людьми. І я за ними пішов би у вогонь і воду. Якщо би якийсь представник моєї польської нації образив когось з тих людей (а таке вже було) я залюбки його розчавлю в суді. Безощадно. Саме для того, що я не націоналіст і націоналістів не переношу. Я не переношу теж українських націоналістів. Зокрема тих, що мене обзивали стільки разів польським лайном, польським бидлом, ляхом, шляхтичом з імперським нутром, польським шовіністом. Тих, хто йшов Львовом з написом «Львів не для польських панів». Тих, через яких я геть перестав їздити до України, бо вже не можна було стерпіти тих зачіпок і шмарклів. Коли чую «Україна для українців» або «Polska dla Polaków», то тремчу від люті. А хто це говорить? Націоналісти. Бо вони люблять свою націю і вважають її представників кращими за інших тільки для того, що вони поляки чи українці. Польський націоналіст скаже, що не можна до Польщі пускати «чарнухув, чапатих і бандерівців», український націоналіст скаже, що в Україні погані лише жиди і москалі, українці – білі і пухнасті. А хто поганий – той жид, хоча він може бути стовідстоковим етнічно русином. Чи Польща має бути для поляків? Ні. Польща має бути для тих, хто хоче в Польщі жити і розвивати цю країну. Коли я бачу, скільки іноземців хоче жити в Польщі, то я радію, бо вони хочуть жити серед нас і хочуть бути такими, як ми. Хочуть вивчити мову, стати частиною нашого польського суспільства. Того самого я бажаю Україні. Аби кожний, хто там живе і хоче жити, прийняв українство (мову, культуру, традиції) як своє, як щось привабливе і бажане. А націоналістам показую середній палець.

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

Popieram Deklarację LGBT+

Popieram przyjęcie przez warszawski samorząd Deklaracji LGBT+.
Liczę, że samorządy innych miast także przyjmą taki dokument.
Dzięki nim życie setek tysięcy obywateli może stać się bezpieczniejsze i wolne od dyskryminacji. Wyrażam solidarność z osobami LGBT+🌈, jak i popierającymi ich samorządowcami, którzy w wyniku zaangażowania w działania na rzecz równości stają się obiektami politycznych ataków.

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

РУССКИЙ ЧЕЛОВЕК – ЩО З НЬОГО ВІЗЬМЕШ?

Мабуть хтось мені захоче пояснити, як діяти з російськомовними. Бо я не маю гадки. У моїй групі з безкоштовними юридичними консультаціями для українців, де допускається виключно українська мова, востаннє вигулькнув пан з міста «Кривой Рог» (то в Україні нібито) зі шмарклями, що я не допускаю до групи російськомовних людей і це дискримінація, бла бла бла. Як я не допускаю? Група для українців, але я ж не перевіряю національності (бо ніби як?). Білоруси інколи пишуть білоруською. Росіяни пишуть (теж з Росії) українською через перекладач Google. Я намагався панові з’ясувати, що я встановлюю правила і якщо я даю щось комусь безкоштовно і я ні до чого не зобов’язаний, то не може бути мови про жодну дискримінацію. Дискримінація трапляється тоді, коли якась особа (установа, держава, заклад) ЗОБОВ’ЯЗАНА надавати послуги (продавати товари) ВСІМ і вона таки обмежує доступ до послуг людям з огляду на їхній вік, расу, мову, національність тощо. Але якщо я не зобов’язаний надавати нікому жодних безкоштовних послуг, то мене ніхто не може докоряти. І якщо я починаю надавати їх українською, то не можна мене звинувачувати, що я не надаю їх теж російською, кримськотатарською, турецькою. Я русским людям нічого не винний! Нічого не зобов’язаний! Я терпеливо з’ясовував, але пан не мав бажання зрозуміти. Торочив він своє і я своє. Кінець-кінцем я пана вилучив з групи. Маю таке право (він сам мав би себе вилучити, якщо його не влаштовують правила приватної спільноти, яка не зобов’язана його приймати і терпіти, а й він не зобов’язаний бути її учасником). Пан до мене написав приватне повідомлення українською мовою. Чого я його вигнав. «Бо я не хочу таких учасників». І на тому крапка. Пан перейшов на російську, я йому написав, що не буду з ним спілкуватися російською. Пан моє небажання розмовляти російською назвав хамством. Написав йому польською, що він не може мене змусити розмовляти російською. «Следующий идиотский аргумент» – прокоментував пан. Довелося його заблокувати. Що це за люди? Я щодня спілкуюся з іноземцями, українцями, турками, арабами, англійцями, всю Європу з’їздив, всю Росію, був двічі в Китаї, Аргентині. Такої ментальності немає ніде (поза Росією та йуґавастокам України). Я гадаю, що треба би зробити якісь дослідження на російськомовних і допетрати, чого вони такі. Я ніколи не міг зрозуміти своїх знайомих з Росії, коли вони в Парижі чи Польщі зверталися до всіх російською і не розуміли, що ті люди не знають цієї мови. А вони ображалися на них, бо вони «не говорят на русском языке». Я би чимало хотів збагнути, звідки це в них береться. Але ніхто не хоче провести таких досліджень, бо буцімто це тхне дискримінацією. А либонь русскоговорящие самі не були би в силі з’ясувати, чого вони такі.PS: Варшава, аеропорт Шопена, черга до реєстрації на політ до Москви. Я стою в черзі (летів до Харкова через Москву). Перед мною госпожа живо та пристрасно щось толкує дівчині російською. Дівчина відповідає англійською, що не розуміє і просить перейти на англійську. Госпожа мабуть не зрозуміла, бо далі, ще гучніше, намагається довідатися, «что будет с её чемоданами в Москве, потому что теперь действует этот Томоженный союз и как быть?» Я не витримав і звертаюся до пані: «девушка, она вас не понимает, она не говорит по-русски, не понимает русского языка, не понимает ваших вопросов, обращайтесь либо по-английски, либо по-польськи». Пані стрепенулася. «Но, я не говорю ни на английском, ни на польськом, а мне надо узнать!». Я стенув плечима, подивився насмішкувато на надуту кобіту і замовкнув. Раптом пані просвітило в голові. «Ви понимаете – звернулася вона до мене – переводите!». Без, вочевидь, «пожалуйста», бо чого ж би попрохати? «Я не обязан, неужели я вам это должен?» – відповів я. Пані надулася і розвернулася ображена. Чи хтось може мені пояснити, звідки це в них береться.

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

Sławomirze Mrożku! Powstań z martwych i wydrwij Barbarę Nowak i wójta Dobczyc!

Jakże bardzo ubolewam, że nie żyją już Orwell, Mrożek i Gombrowicz, bo nie ma kto napisać dramatu, tak, dramatu o nieszczęsnych dzieciach z podstawówki z Dobczyc (małopolskie). W ramach prowadzonego od kilkunastu lat przez AISEC projektu do Dobczyc, na dwa tygodnie, przyjechała dwójka studentów z Algierii (wcześniej w tej samej szkole byli studenci z Chin i Indii). W ramach lekcji języka angielskiego mieli prowadzić warsztaty i rozniecać w dzieciach chęć nauki języka angielskiego, jako środka do poznawania zagranicznych kultur. Po dwóch, trzech dniach, zwalili się do szkoły kontrolerzy z kuratorium oświaty (SIC!). Zarzucili dyrektor szkoły, że „nie zapewniła dzieciom bezpieczeństwa fizycznego i psychicznego”, sami studenci zaś „nie pochodzili z kulturowego kręgu anglosaskiego”, wszczęli wobec niej postępowanie dyscyplinarne i zawnioskowali o zwolnienie jej z pracy. Wójt – pożyteczny idiota – zawiesił dyrektor szkoły. Studenci z Algierii opowiadali uczniom o swoim kraju i pokazali im, jak zapisać ich imiona w języku arabskim. No, po prostu skandal! Może warto przypomnieć, że szefowa Małopolskiego Kuratorium Oświaty – Barbara Nowak, w 2018 roku miała zachęcać uczniów, aby tak jak Jan III Sobieski, bronili Europy przed islamem. Niedawno falę oburzenia wywołał jej wpis na Twitterze, w którym pytała, czy „Rafał Trzaskowski wie, że LGBT to między innymi propagowanie pedofilii”

Co to się porobiło w tym naszym kraju? Co się z ludźmi porobiło? Mieszkańcy Dobczyc takiego burmistrza sobie wybrali? W ciągu dwudziestu lat pewnie z dziesięć milionów Polaków było na wakacjach w Tunezji i Egipcie. Musieli widzieć napisy po arabsku. Nie uciekali na ich widok z krzykiem? Co za wstyd …

Na koniec jeszcze pozwolę sobie zapytać. Czy aby na pewno Polska należy do kręgu anglosaskiego, bo jakoś nie wydaje mi się …