Начитався за останні два дні пояснень, чого українці, які вбивали мирне польське населення на Волині 1943 року мали право це робити, або принаймні треба їх виправдати.
Пригадаймо, хто там гинув. У 1943 р. були це зазвичай діти, жінки та літні люди, які не втекли (у відповідь за запрошення: “Ляхи за Сян”) до етнічної Польщі, бо не мали куди. Бо вони та їхні предки жили на Волині років уже двісті, триста, але для катів Дмитра Клячківського (цього, який має пам’ятник у Збаражі та Рівному) вони були “не на своїй землі”. Це були прості селяни, які ніколи ні з ким не воювали і не були “окупантами, що приперлися з мечем на українську землю”. А … Винна ще була Річ Посполита ІІ Польська (так її назвав пан доцент Сич), бо щоправда вона видала на Волині останній подих 1939 року, але її дух та мара ще дозволяли катам Клима Савура покошмарити окупантів, що певно польською розмовляли так, що важко було збагнути, чи це польська, чи українська, чи тутешня.
Коли таке читаєш, то можна дійти двох висновків. Або це пишуть нікчеми, нелюди, генетичені різаки та гайдамаки, які вбивство поляків мають у крові, бо ввібрали з молоком матері, або це пишуть тупі невігласи, які не розуміють, що верзуть.
Обираю другий варіант.
Заодне нагадую, що росіяни нині теж винищують українців, бо вважають, що вони на Донеччині чи Луганщині – не на своїй землі. Росіяни мають свої аргументи. Історичні, мова спілкування жителів тих теренів, вічне ждунство тощо. Українці мають інші аргументи, але росіян вони не хвилюють. Як бачите, дискусія про те, чи це українська земля чи не українська точиться, люди гинуть. Можна дискутувати? Можна …
Якщо можна, то й вам можна точити теревені, що якась там польська кобіта з дітьми, що народилася на Рівненщині 1920 року так як її мати і баба, і прабаба, і прапрабаба – таки була окупанткою і не звідти і тому треба було її пробити вилами, теж її дітей. Хто вам заборонить таке говорити? А ніхто. Говоріть. Тож земля носить мільйони мерзот та нелюдів і чого ви мали би до них не приєднатися?
Одне дивує … Ті самі теревені запускають люди, які живуть уже десять, двадцять років у Польщі. Приїхали з Поділя, Волині, Києва, Херсонщини. Живуть у Познані, Варшаві, Лодзі, тобто точно не на етнічних українських землях. Ті українці вважають, що вони мають право там жити. Їхні діти, що польською розмовляють без акценту – теж живуть як у себе. Їхні внуки будуть уже польськими громадянами, поляками українського походження. А ще правнуки та праправнуки … Насправді варто підказувати полякам, що можна їх через сто років визнати “немісцевими”, “не зі своєї землі”, “окупантами” і пробити вилами? Бо розумієте, поляки могли би самі такого не додуматися … Ну треба їм це вкладати до голови? На це питання самі собі пошукайте відповіді.
O autorze