Monthly Archive Czerwiec 2019

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

«НЕ ЗНИЩУЙТЕ НАШОГО ПРАВА НА ИССЛЕДОВАНИЕ РУССКО-УКРАИНСКИХ КУЛЬТУРНЫХ СВЯЗЕЙ» – СХЛИПИ І ВИТТЯ НАВІЖЕНОЇ УКРАЇНІСТКИ

Поволі оклигаю після люблінського та післялюблінського жаху, що іменується: конференція україністів Університету імені Марії Склодовської-Кюрі «Актуальні питання україністики». Серед тих польських україністів: 80% – українці. І мабуть треба цим пояснити, чого вони мені, поляку, що їхав до них 1000 км в обидва кінці, викинули коника з русским миром. Про все вони подбали «как надо». Свій реферат я зачитував у залі обвішеній портретами російських пияків, божевільних та графоманів: Чехова, Толстоя, Булгакова, Висоцького і ще двох одіозних персонажів. П’ятим рефератом у цій власне залі мала бути лекція: «Исследование русско-украинских культурных связей» на основі двох театрів: київського та московського. Кінець-кінцем цієї лекції не було.
Я нагадаю: це була конференція про АКТУАЛЬНІ питання україністики. Якщо взяти до уваги актуальні «русско-украинские связи», то я бачу радше війну, 13.000 загиблих, 60.000 калік, анексію Криму, окупацію Донбасу і гібридну війну проти України. Це актуальні питання в сфері «русско-украинских связей». Не театр у Москві.
Я розкритикував це товариство і за таку організацію конференції (зала з Чеховими і Булгаковими), і за задум, аби російською мовою обговорювати російсько-український культурний обмін на п’ятий рік війни. Якщо молодим людям не тицнути пальцем на їхнє задзеркалля, то ще наступного року ладні запросити до Любліна акторів з цього московського театру і зачитати половину рефератів російською мовою. Скільки тих акторів та доповідачів будуть агентами ФСБ – хтозна.
Розкритикував я їх на свому блозі.
Троє з тих люблінських «польських україністів» вирішило відгукнутися.
Першим був пан М. Польський громадянин української національності, років десь 27. Мою поведінку назвав хамством і звинуватив мене, що я навіть не хотів поспілкуватися з автором реферату про «исследование русско-украинских культурных связей». Яка мала би бути мета цієї бесіди – він не уточнив. Я напевне не бачу такої потреби.
Відчайдушне, прошите розпачем і ниттям повідомлення відправила до мене голова гуртка тих україністів, пані Г, 26 років, польська громадянка української національності. І що вона мені написала: «Ви облилу брудом нас – українців, україністів у Любліні і ви облили брудом мене і моїх друзів, які все своє життя віддають на захист і збереження української культури в Польщі. Ви облили брудом цих людей, які боряться з саме цим «русским миром», про який ви згадуєте. Ви навіть не уявляєте собі, якою важкою є наша боротьба. Ці люди, яких ви так обвинувачуєте, повірте мені, роблять все можливе щоб українська культура, традиція та мова в Польщі існувала. Вам навіть до голови не прийшло запитати нас, як нам тут є, тільки накинулися ви на нас зі своїми звинуваченнями. Коли 2 роки назад, владу Університету хотіла не відкривати магістратуру українськоїі філології, тому що так хотіли «ці від руского миру», ці люди яких ви зараз облили брудом, боролися як могли щоб протистоятися цьому. Ми тоді воювали і ми побороли. Зараз ви хочете це все знищити, прирівняти нас до «русского мира», як вам не соромно. Мої друзі гинуть на сході, родичі близькі наших студентів також, ми боремося як тільки можемо, щоб агресор не поборов нас – українську націю в Польщі а ви робите усильно так, щоб підрізати нам крила. Я розумію, що були речі в організації конференції, які вам не сподобалися. Аудиторія була призначена з «гори», ми не могли собі вибирати. Нищить нас «русски мир» і нищите нас ви. Я, як українка не зичу собі такого, не зичу собі щоб хто небудь нас ображав. Ми обід в житті передили багато, але ваші слова вийнятково ранять серце, бо ви нас звинувпчуєте в неправді. Я горда ти що ми з друзями україністами робимо, що наш науковий гурток діє в університеті. За нього боротьба також була не легкою. Я дуже прошу, щоб ви вибачилися перед цими всіма людьми, яких ви образили і облили брудом».
Вибачте, що я тут зацитував такий довгий фрагмент розпачливого повідомлення панни Г., але хочу показати божевілля тих людей, шизофренію і цілковиту відсутність зв’язку з реальністю.
Панна Г. ниє, що її друзі гинуть на сході (України), панна Г. вмивається сльозами через те, що вона все своє життя віддала на захист і збереження української культури в Польщі, вона робить усе все можливе щоб українська культура, традиція та мова в Польщі існувала і ВОДНОЧАС, як голова гуртка україністів, допускає статтю про культурний обмін Києва з Москвою, тобто двох міст, у яких мізкують, як знищити Україну (Москва) і як захищати себе від російської агресії (Київ). І вона пише, що то мені має бути соромно і я маю просити вибачення. За що??? За те, що я приїхав до Любліна прочитати реферат про українську літературу українською мовою? То хто тут, до чорта, захищає і береже українську культуру в Польщі? Хто, до біса, робить усе можливе, аби українська культура, традиція та мова в Польщі існувала? Мені здавалося завжди, що я саме сприяю існуванню української мови і культури в Польщі. Але виходить, що то власне мені має бути соромно і я маю просити вибачення у тих українців, які хотіли, аби я проїхав тисячу кілометрів і, дивлячися на пики Чехова та Толстоя, наслолджувався рефератом «на русском языке об исследовании русско-украинских культурных связей».
Хто тут навіжений? Чи хтось може мені з’ясувати, за що мені має бути соромно і за що я маю просити вибачення? Я панні Г. ті питання поставив, але не була ласкава дати мені відповідь.
Знайшлася ще і одна україністка. Років десь 25, пані О. З Калуша, живе в Любліні. Її сторінка на ФБ переповнена російськомовним мотлохом. Вона сама признала, що її батько служив на фронті з русскоговорящими патріотами України і чого я такий агресивний?
Ті молоді люди, двоє з них народжені в Польщі, третя в Галичині, які не мали жодних реальних шансів зіткнутися з російською мовою, не бачать нічого дивного в своїх діях. Однак найбільш бентежать польські громадяни, які мабуть ніколи не жили в Україні. Тут народилися, у польських закладах здобули освіту, із якого дива з’явився взагалі задум провести частину україністичної конференції мовою, яка з україністикою не має нічого спільного?
Де ще конференції у Польщі відбуваються російською мовою? Хіміки, фізики, медики, історики, англійські чи німецькі філологи – вони теж зачитують реферати російською мовою? Звісно, що ні.
Навіженість, божевілля, задзеркалля – тими словами можна зробити підсумок дій «україністів» з Любліна. А коли ще подумаю, що це з наших, польських податків, то просто шляк мене трафляє.

PS: Уявімо собі. 1943 рік. Лондон. На конференцію „Актуальні питання полоністики” приходить доповідач прочитати німецькою мовою лекцію „Дослідження польсько-німецьких культурних зв’язків в окупованому Кракові”. Реакція полоністів? ГЕТЬ! ГЕТЬ! А реакція „україністів” на мою критику? Хамство! Агресія! Сором!

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

Я – СПІВЕЦЬ ВОРОЖНЕЧІ ТА НЕНАВИСТІ

Сьогодні я прочитав, що моя критика україністів з Любліна за спроби проведення заходів російською мовою і за спроби вселяння польським україністам російсько-українських питань – це мова ворожнечі.

Я задумався.

Мова ворожнечі на Фейсбуці – трішки смішно, бо тут за слова на „м” і „к” блокують на місяць, а мене то вже ні за що блокують.

Але я помізкував про цю доповідь, бо на одне я звернув увагу. Автор цієї критики написав, що я поглиблюю внутрішній конфлікт у країні і що я не наближуся таким чином до свого народу. Дивно. У мене в країні немає внутрішнього конфлікту навколо застосування російської мови в публічному просторі. У Польщі це питання мертве. Також не до кінця я второпав, що мають мої дописи українською мовою (для мене іноземною) до мого зближення з моїм польським народом. З поляками я українською не розмовляю і до поляків я українською не звертаюся.

Тобто той хлопчина не допетрав, що я поляк і про справи в Польщі я висловлююся. Усе він поплутав. Але він не єдиний.

Цілком усе поплутали та повністю розгубилися україністи з Любліна. Вони забули мабуть, що живуть у Польщі і навчаються у польському університеті і якщо вже взялися за конференцію, то мали би передбачити, що у відповідь на запрошення приїде на цю польську конференцію польських україністів польський україніст, тобто я і йому (мені) волосся дибки зведеться, коли я зіштовхнуся з усім, що вони накоїли.

Люблін розташований у Польщі. Університет ім. видатної польки – Марії Склодовської-Кюрі – польський виш. Студенти цього вузу – польські студенти. Гурток на факультеті – польський гурток. Україністи з Любліна – польські україністи. Конференція польських україністів – польська конференція україністів, на яку мали би перш за все приїжджати польські українсісти, тобто поляки, які вивчили українську мову. Наприклад я.

Але біда тих польських україністів з польського гуртка, що діє в польському університеті полягає в тому, що там немає поляків. Є здебільшого українці з України, які до Польщі завезли своє просочення радянщиною, совком і русским миром і починають поширювати цю страшну інфекцію на польських українців (польських громадян української національності). Якщо в Любліні, на українській філології, було би більше поляків, то не було би пропагування русского мира. Бо що взяти з Оксанок, які приїхали до Любліна з Калуша і мають переповнену на ФБ сторінку російськомовним непотребом? Що з таких узяти? Якщо було би в оточенні Оксанок більше поляків, то поляки швиденько би провели дерадянізацію та дерусифікацію Оксанок, бо би пригадали їм, що їхня сторінка на ФБ якась до д…

Конференція польських україністів має перш за все стосуватися до питань польської україністики. Але ті українці з Любліна – вони не україністи, вони – руссоукраїністи. Україніст то я і мої польські однокурсники з Познані, які на цю конференцію не поїхали. А чого? Мабуть не хотіли вчергове наштовхнутися на те, що мене так вивело з рівноваги. Бо ми – поляки, студенти та випускники української філології – завжи обурювалися на зросійщення українців, на суржик, на нав’язування російської мови. „Аби вас зрозуміти, треба ще знати російську мову, української замало” – це найчастіший закид поляка-україніста до українця. Бо українці, які використовують у свому мовленні 50% російських слів та русизмів, не звертають увагу, що з поляком розмовляють, який може і цієї половини слів не розуміти. І поляки починають ставити собі питання: нащо мені українська мова, якщо я таки не можу порозумітися з 75% українців? Розумієте тепер, чого так мало поляків цікавляться питаннями України? З неповаги до вашого ставлення до російської мови. І до власної рідної.

Україніські україністи з Польщі мали би спрямовувати свій месидж до поляків, з боку поляків шукати підтримки, але вони воліють мене обкидати болотом а самі відстоюють право на культурні зв’язки з „добрими” росіянами і на російську мову. У Польщі. У Польщі! І це їхня помилка. Бо підтримки з боку росіян у Польщі вони не дочекаються, а з боку поляків її уже не буде, бо вони всіх поляків (або більшість з них) встигнули вже поображати і від себе відштовхнути.

Російсько-українські культурні зв’язки, які так дуже хотіли російською мовою обговорювати студенти, мають хвилювати українських україністів з України і російських україністів з Росії. Нас – польських україністів вони не цікавлять. Люблін то не Житомир чи Пенза. Там собі російською обговорюйте російсько-українські культурні питання. Не у нас у Польщі.

Але ті бідолашні українці зовсім розгубилися і все поплутали. Забули, що живуть у Польщі, що на вулицях Любліна чути польську мову, що в люблінських закладах не лунає російська попса, що радіо і теле мовлення не відбувається російською мовою. Вони про це все забули, в польському затишку звили собі гніздечко персонажів з малоросійською ментальністю, почали так чудово себе почувати в тому колі руссоукраїністів, що забули, що існують ще польські україністи, для яких Росія – відвічний ворог поляків і вони можуть приїхати на їхню руссоконференцію руссоукраїністів і можуть отетеріти через залу обвішену російськими графоманами, в якій планували зачитати реферат російською мовою про українсько-російські культурні зв’язки.

Так мої сусіди з-за Сяну залучають до Польщі совок, русский мир і радянщину. І опосередковано кремлівську пропаганду. Бо ж то власне Оксанка не бачить нічого дивного в тому, що в Любліні мала би лунати російська мова, бо її батько служив в АТО і там було багато російськомовних патріотів. То чудово, Оксаночко. То ти собі на конференції в Івано-Франківську або Львові розповідай про русскоговорящих патриотов російською мовою і навіть хай вони до вас приїдуть. Але ваші російськомовні патріоти то не наша польська справа і це не аргумент, аби в Любліні теж лунала російська мова. Бо у нас російськомовних поляків немає і до нас ваші аргументи не стосуються. Люблін то не Івано-Франківськ, панночко з Калуша. Тобто наратив хлопчини, який мене розкритикував за мову ворожнечі – суто кремлівська пропагадна. Патріотизм українця – фашизм. Влада україни вибрана в демократичних виборах – фашистська хунта, критика Росії – мова ненависті.

Як ви сильно розгубилися, сусіди! Мені вас шкода.

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

Я – ПОЛЯК – ДУЖЕ ЛЮБЛЮ НАШУ ПОЛЬСЬКУ РУСОФОБІЮ, БУДУ ЇЇ ПЛЕКАТИ ЯК НАЦІОНАЛЬНУ ТРАДИЦІЮ, А ВИ – УКРАЇНЦІ, НЕ ЛІЗТЕ ДО НАС, ДО ПОЛЬЩІ, ЗІ СВОЄЮ ІНФАНТИЛЬНОЮ МИРОЛЮБНІСТЮ, ПОЛІТКОРЕКТНІСТЮ ЖЕРТВИ ЗІ СТОКГОЛЬМСЬКИМ СИНДРОМОМ І НАЇВНИМ, ДИТЯЧИМ ЗРОЗУМІННЯМ ДЛЯ „ДОБРИХ РОСІЯН” ТА ПРАГНЕННЯМ ЇМ ДОПОМАГАТИ

Ой, давно так багато не начитався ідіотизмів про потребу допомагати російським „добрим” людям, про необхідну підтримку для російських героїв, що воюють з режимом Путіна.

Це все почалося від спроб переконати мене, що в Любліні треба обговорювати російсько-українські культурні питання, бо нібито діє в Москві какой-то демократический театр, який виставляє анти-путінські п’єси і аж треба це все оспівувати в польському Любліні, а не в Воронежі чи Кропивницькому.

Ідіть ви до біса з вашим захопленням демократією в Росії.

По-перше, немає в Росії жодних демократичних театрів. Росія побудувала свою імперію зла на насильстві, корупції та брехні. Той буцімто дисидентський театр з Москви то напевне контрольована ФСБ установа, якої завданням є показати світові, яка Росія демократична. І на цей цирк мають куплятися корисні ідіоти закордоння, в тому числі українці та поляки. І ті „добрі” росіяни то мабуть агенти ФСБ. Бо годі тільки почитати, що відбувається зі справжніми ворогами режиму Путіна. Або вони гинуть у нез’ясованих обставинах (теж за кордоном), або пропадають безвісти, або їх замучують судовими процесами.

По-друге, ми в Польщі не хочемо нічого російського. Чи я маю право виступати від імені поляків? Авжеж. Під текстом знайдете посилання до статтей, з яких випливає, що 81% поляків налаштовані до Росії та росіян негативно. І ця неприязнь посилюється. Тридцять років тому „тільки” 56% поляків так було налаштованих, тепер 81%. З чого випливає такий ріст? Як не диво з очевидних подій, які бентежать усіх у світі поза українцями: анексія Криму, окупація Донбасу, гібридна війна. Поляки бояться збройної агресії з боку російського сусіда і тому так негативно налаштовані.

По-третє, ми в Польщі не страждаємо (вже), на щастя, постгеноцидним синдромом, стокгольмським синдромом та постколоніальним синдромом. Українці, як показують результати останніх президентсьих виборів та поведінка люблінських руссоукраїністів, ще не вилікувалися з тих синдромів. Проте життя в Польщі може бути для вас оздоровчим і користуйтеся нагодою вийти з ролі жертви, яка не може жити без ката. Ми в Польщі (більшість) давно зрозуміли, що можна бути культурною та вихованою, цивілізованою людиною без російської культурної спідщини, що можна насолоджуватися культурою польською, чеською, українською, шведською, англійською і жодного життя не вистачить на те, аби прочитати всі польські книжки чи подивитися українські вистави. То нащо ще і ця російська? Якщо ви вже оселилися в Польщі, то набирайтеся від поляків русофобії. Піде вам на користь.

По-четверте, ми не любимо в Польщі російської мови. І теж не любимо російської мови, якою розмовляють громадяни України. Для нас це просто російська мова, мова жителів імперії зла і нам по цимбалах ваше „історически сложилось”. У нас теж „исторически складывалось”, проте ми дійшли зовсім інших висновків ніж ви і тому то ви у нас шукаєте кращого життя. Бо вам, українцям, як казав уже давно Шевельов, Москва не дає відродитися. Ми припинили 100 років тому русифікацію і вже можна у нас жити більш-менш нормально, хоча з повсякденним страхом перед Росією. Вам ваш страх не заважає розмовляти російською, ходити на російськомовні вистави і купляти „Чистую линию” і „Черный жемчуг”.

Тому, у підсумку, я вас закликаю. Якщо вже до нас збираєтеся жити і хочете аби вас тут поважали, то залиште на польсько-українському кордоні: російську мову, прагнення говорити і розказувати полякам про велич російської культури, ваше „исторически сложилось”, ваше „какая разница”, ваше „и так поймут”, ваше „а в АТО гинуть російськомовні патріоти”. У нас гинули лише завжди польськомовні патріоти, у нас немає російськомовних поляків. Тобто якщо ви хочете у себе російську мову для тих російськомовних солдатів, то її собі майте у себе. У нас немає потреби поширювати її серед поляків, бо у нас немає русскоговорящих поляков.

У Польщі нас лютує ваша колоніальна двомовність і я шкодую, що в Польщі так мало поляків наважується вам це виригати. А я вам власне виригую. На канві спогадів руссоукраїністичної конференції проведеної ментальними малоросами і шанувальниками русского мира.

PS: Оксанко з Калуша! Уже старла зі своєї сторінки на ФБ російськомовний мотлох? Ще ні? Відправити до тебе хлопців з люблінського ОНР, аби постояли під люблінським універом з відповідним транспарантом?

https://www.newsweek.pl/…/polacy-najwiekszymi-rusof…/zlgyynd

https://wiadomosci.wp.pl/dlaczego-to-polacy-najbardziej-nie…

https://wpolityce.pl/…/152490-raport-o-relacjach-polsko-ros…

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

УКРАЇНЦІ ТАКИ НЕЗЛАМНІ НА СВОМУ ШЛЯХУ ДО ЗНИЩЕННЯ ПІДТРИМКИ З БОКУ ПОЛЯКІВ

Я поволі капітулюю. І це не поляки-шовіністи мені зогиділи українство. Це зробили українці. Учора я був у Любліні. На конференції «польських» україністів з гуртка студентів української філології люблінського Університету імені Марії Склодовської-Кюрі («Актуальні питання україністики»). 80% україністів з цього польського університету – українці. З-серед поляків тільки дві особи зачитали реферати і тільки одна (я) українською мовою. Я приїхав аж з Познані (1000 км в обидва кінці), десь третина записаних взагалі не поприходила, а більшість з них була з Любліна. Наступного року мене там не буде. Бо хто нормальний поїде на таку конференцію до таких людей?

Але по-черзі.

Доїхати і переночувати треба було за свій рахунок. Пообідати в день конференції – теж. У Любліні (хто це придумав – хтозна) мають Вулицю Марії Склодовської-Кюрі. І Площу Марії Склодовської-Кюрі. У різних місцях. Із якого дива я мав допетрати, що мій навігатор може помилитися і довести мене до Вулиці (хоча УМСК на Площі) – один Бог знає. Ми приїхали на Вулицю. Немає де припаркувати. Шукали, їздили, залишили авто на платній стоянці. Добігли до цього будинку і виявляється, що там немає університету. Питаємо людей, ніхто не може нам допомогти. Я запустив навігатор ще раз, але вже пошукав Факультет. З’ясувалося, що нам треба до площі. Навігатор під кінець здурів і нас таки не довів. Пішеходи не знали, ми блукали. Кінець-кінцем ми дійшли до Факультету. Велетенський будинок, заходимо до середини, немає жодної інформації, чи до зали 421 то праворуч, чи ліворуч чи прямо. Якось знайшли. Реєстрація. Хлопець (українець) починає мені підсувати якісь документи для підпису. Я наосліп нічого ніколи не підписую, питаю, що це. Коли вже мені підсунув третій аркуш, я не витримав і кажу, що треба було так досконало допрацювати інструкції для гостей, як їм доїхати. І кажу, що зрозуміло, що ми на схід Польщі потрапили. Заходжу до зали. Це не конференційна зала, а просто аудиторія. Обвішена портретами російських пияків, графоманів та божевільних: Чехов, Толстой, Булгаков та Висоцький. Сів за партою, вся помазана: «люблю Оксану», «хуй», «дупа», «пізда». Чудово, нє? Чую розмову, доходить з коридору. Збуджений хлопець, якому я допік за організацію, бідкається іншій пані на мене. Пані обурена. Каже, що такі застереження (про названня і вулиці, і площі так само) я мав би направляти до уряду Польщі (хоча то міська рада надає назви). Я виходжу і звертаюся до пані (теж українка), що я до правильних осіб висловив свої застереження, бо мені не було як допетрати, що в Любліні така незвична ситуація з адресами і треба було попередити. Бо ж ми таки гості, нє? Вертаюся до зали. Спека на дворі, в залі немає кондиціонера. Навіть вентиляторів не було. Вікно відчинили. Немає мікрофонів. Хто тихо говорив, його не було чути. На ноутбуках не можна було відкрити презентацій, вони і розвалювалися.

Однею з лекцій (на щастя не була прочитана) мала бути лекція російською мовою про дослідження українсько-російських культурних зв’язків. Хоча це мали бути АКТУАЛЬНІ питання. У російсько-українських відносинах актуальною нині війна і 12.000 трупів, не культурний обмін.

Про цю лекцію російською я теж написав на ФБ, один з україністів з УМСК прочитав мій допис і назвав мою поведінку хамством. Бо як я міг облити їх брудом. Але вони заслуговують власне на те, аби їх обливати брудом. Бо якщо не зупинити і відра льоду на макітри не висипати, то наступного року запросять росіян до Польщі на балачки про культурний обмін і половина лекцій буде російською.

Мою поведінку обурений українець назвав хамством (публічно на Фейсбуці). А міг подякувати, що на їхню конференцію приїхав 500 км поляк і був єдиним поляком, що виступав українською. За свої кошти приїхав.

Я мав писати кандидатську роботу з української літератури у Вроцлавському університеті. Але тепер я маю очікувати, що ображені українці з Любліна напишуть на мене до Вроцлава якийсь наклеп (що мене не здивує, бо на мене доносять якраз тільки українці, бо так їм не подобається моя боротьба з русским миром). І якщо хтось вимагатиме від мене пояснень, то я їм напишу, аби поцілували мене в зворотню сторону і я відмовляюся від аспірантури. Бо нащо вона мені? Я маю п’ять вищих освіт і дослідження української літератури я хотів здійснювати з любові до мови. А не через якийсь примус. Я можу відмовитися. Бо якщо я це роблю лише для задоволення, то має бути задоволення. Який буде Україні та українцям зиск з наклепу? Ну, не буде досліджень української літератури. Суперкористь, нє?

Я ж не планую жодної наукової кар’єри як україніст, не планую працювати як україніст, я все робив з захоплення мовою та культурою українців. Але зачасто мені доводиться стикатися з русским миром і я швидше покину свою зацікавленість мовою і культурою ніж звикну та змирюся з русским миром, який не може вилізти з українців, навіть тих з Любліна.

Я колись хотів перекладати українську літературу на польську мову. Я переклав «Украдене щастя» і «Перехресні стежки» Івана Франка і тепер вони друкуються за мої приватні кошти, які я сам заробив. Ви думаєте, що я буду далі перекладати? А нащо? Я купив зі сто книг до філологічної бібліотеки УАМ в Познані. Усе Ульяненка, Жадана, Забужко, майже все Винничука, ще інших письменників. Аби поляки – студенти української філології мали що читати. Я ті книги сам купив в Україні, сам привіз і подарував. Ви думаєте, що я далі буду купляти? А нащо?

Нащо взагалі пропагувати мені щось українське, якщо мене оточують шанувальники русского мира, наклепники і українці, що мене обзивають. Я ж ані українцям, ані Україні нічого не винен. Я порахував, що я витратив принаймні 100.000 злотих на всебічну підтримку українців та України. Нащо це було? Аби вони обрали Зеленського?Не буду я більше ані українофілем, ані україністом, бо просто не варто. Не варто підтримувати українців. І якщо в Польщі такого висновку дійде ще з кілька тисяч поляків, то українці будуть організувати конференції та інші заходи (які мають пропагувати українське) в Польщі лише для себе.

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

POLACY! BOJKOTUJMY PISOWSKI NIEDOLACHISTAN

Dawno, dawno temu, a dokładnie w czasach Mieszka I i Bolesława Chrobrego, Polska sięgała aż do Krakowa. Polanie, Wiślanie, Mazowszanie, Pomorzanie i Ślężanie zjednoczyli się w państwo polskie. Na wschód od Ciechanowa i Krakowa była jeszcze Ruś i pogańska Litwa. Jednakże one były tam, gdzie współczesna Litwa i Ukraina. Pomiędzy Polską a Litwą i Ukrainą były zawsze ziemie dziwne i nieokreślone, które współcześnie znajdują się w Europie (geograficznie, bo przecie nie cywilizacyjnie, kulturalnie czy mentalnie) na terenie takich województw Rzeczpospolitej Polskiej jak warmińsko-mazurskie, podlaskie, świętokrzyskie, podkarpackie i lubelskie. Tereny te zamieszkują (przecie nie Polacy, a raczej jakieś niedolachy) osoby patologicznie podatne na ogłupianie, skłonność ta, połączona z odpustową bigoterią, zapisała się już w ich genach. To stamtąd wywodzą się wszelkie patologie I Rzeczypospolitej, pijaństwo, warcholstwo, drugorzędność, nędza umysłowa. Również i II RP. I III RP. I IV RP. Tam narodzili się najwięksi zdrajcy Polski, stamtąd pochodzi większość targowiczan. Pochodzący z Litwy Piłsudski trafnie mówił, że Polska jest jak obwarzanek, wszystko, co dobre jest na obrzeżach. Współcześnie z „obrzeży” została nam Polska zachodnia. Litwa, Białoruś i Ukraina nie należą już do państwa polskiego. Zostaliśmy, moi drodzy z tym, co w środku (w granicach sprzed 1945), choć mawiamy „ściana wschodnia”. Wyborcy z tych terenów, obdarzeni przez cywilizację zachodnią kartką wyborczą, w owczym pędzie, nakłaniani przez sektę pseudokatolików do głosowania na PiSokupantów, gwarantują partii populistów i dewastatorów Konstytucji RP 70% poparcia. W podbiałostockich, podlubelskich, podrzeszowskich i podkieleckich parafiach, w których klechy odmawiają odczytania listu pasterskiego Episkopatu w sprawie pedofilii, ale za to chętnie naplotą tłuszczy antysemickich andronów, omamiona ciżba wali do lokali wyborczych i do Parlamentu Europejskiego (sic!) wybiera dewastatorkę systemu oświaty – Annę Zalewską. No, tak. Byłym zapijaczonym poddanym cara rosyjskiego, mającym analfabetyzm w genach, nie jest potrzebna oświata. Za 500+ wydane na tanie wino oddadzą 100% głosów na partię „Targowica z Putinem”. Niestety zaraza roznosi się szybciej niż afrykański pomór świń i już łódzkie oraz śląskie są zainfekowane. Jak widać, z Kielc zrobiło się niebezpiecznie blisko do Piotrkowa Trybunalskiego i Sieradza, a Ślązacy powinni natychmiast usunąć Częstochowę z województwa śląskiego. Promieniujący wpływ inteligenckiego miasta Krakowa nie dotarł niestety do Tarnowa i na Podhale, gdzie pisowska dżuma dziesiątkuje resztki potencjalnie logicznie myślących.

Co my, Polacy Wielkopolski, Śląska, Pomorza i Kujaw mamy robić? Po pierwsze przygotować się na to, że nasi współobywatele (nie mylić z rodakami) zgotują nam rządy PiS przez najbliższe kilkanaście lat. Musimy być zmobilizowani i przygotowani na to, że w listopadzie i grudniu tego roku rozpocznie się kolejne natarcie na Sąd Najwyższy, samorządy i środki masowego przekazu. Poznaniacy, Ślązacy i Kaszubi zapewne wiedzą, co to oznacza. Przez sto lat walczyli z germanizacją, z pruską dominacją, obronili Polskę, zapewne teraz też się uda.

Wielkopolanie, Kaszubi i Ślązacy doskonale wiedzą, jak wiele można osiągnąć metodami ekonomicznymi. Wyobraźmy sobie, że do Zakopanego czy na Mazury (również do Nałęczowa, Kazimierza Dolnego i Iwonicza-Zdroju) przestaną przyjeżdżać zamożni mieszkańcy Warszawy, Krakowa oraz Wielkopolanie, Kaszubi i Ślązacy. Niech Górale z Podhala, którzy tak uwielbiają PiS, spróbują żyć na takim poziomie, jak dotąd, z 500+ kielczan, mielczan, zamościan i lublinian.

Przestańmy spędzać wakacje na wschodzie czy na Mazurach. Nie kupujmy wytworzonych na tym terenie wyrobów. Niech władze Podkarpacia odszukają zależność między wkurwieniem mieszkańców Warszawy i Krakowa a wpływami z podatków. Po co z Poznania jeździć do Zakopanego??? Lepiej na Słowację. Mają euro i wybrali sobie normalną babkę na prezydenta. A kogo nam niedługo znowu wybiorą w Końskich, Hajnówce, Sokółce, Świdniku, Radomiu i Skarżysku? Wiadomo. Dudę. Znowu. Dudę – gwaranta Konstytucji, którego miejsce jest w Trybunale Stanu, nie w Pałacu. Ale czy to obchodzi zadżumionych ludzi z Opatowa? No, nie. Więc bojkotujmy ich z całych sił.Jeśli chcemy żyć w normalnym kraju, musimy się wspierać. Kupuj wielkopolskie, pomorskie i śląskie. Zamień Mazury na Mierzeję Helską. Zakopane na Słowację. Podlaskie, świętokrzyskie, podkarpackie i lubelskie omijaj szerokim łukiem.