Yearly Archive 2019

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

ЗЕЛЕНСЬКОГО В ПОЛЬЩІ МАБУТЬ БИ ГРОХНУЛИ. ТОБТО Я ЗНОВУ ВСТРОМИВ КИЙОК У МУРАШНИК …

Учора запровадив нові правила вступу до моєї групи для українців з безкоштовними юридичними консультаціями. Поставив питання, чи претендент в учасники підтримує Зеленського як президента України і партію Слугу народу. Звісно, що прихильників не допускаю та блокую. І спалахнула там сьогодні цілком зайва і дурна дискусія. Усіляки малороси та ЗЕко-манда, що в групі завелася почала мені розпускати свої нюні про дискримінацю, бо я не хочу виборців ЗЕ. Звісно, що не хочу. Я створив ту групу і я вирішую, для кого вона. Якби обурена ЗЕко-манда читала раніше мої дописи, в яких я тлумачу, кого я люблю, а кого – ні, не було би шмарклів.
ЗЕко-манда здивована, що я їй не хочу допомагати безкоштовно і взагалі її не хочу.
А все так просто.
Майже 20 років тому я познайомився з чудовими українцями з Галичини. Для них я вивчив українську мову. Завдяки ним я полюбив Україну та українців. Однак, на жаль, швидко зрозумів, що не вся Україна така як Галичина. Я зіткнувся з русским миром, ватою, совком, сиротами після радянщини і швидко збагнув, що я їх не можу стерпіти. Вони ще гірші ніж громадяни Російської федерації, бо ті то мають ще якусь національну свідомість. Виявилося, що половина громадян України то такий самий ворог Польщі як прихильники Путіна. 
Я сильно хочу, аби якнайбільше справжніх українців сюди приїхало і оселилося. Але це ще не все. Я хочу, аби ті люди визнали Польщу своєю другою батьківщиною і полюбили її. Я хочу, аби вони залишилися гордими українцями, але щоб були водночас лояльними громадянами і любили Польщу.
Таких людей я тут хочу і таким буду допомагати.
Я звик, що мої співвітчизники люблять і поважають Польщу. Це мені до вподоби. Коли я зрозумів, що в Україні є безліч українофобів, які ненавидять і нищать все українське, я був ошелешений, я отетерів. Я тих людей тут не хочу. Вони, хоч громадяни України, не полюбили своєї держави, то вони не полюблять і моєї. І будуть тут ятрити, плакати за Путіним і мріяти про русский мир. Таким тут не місце.
Нам у Польщі не треба перевертнів з України, бо вони слизькі та небезпечні. Нам треба тут гордих, національно свідомих українців, які обрали для життя Польщу (натуральна країна для українців) і вирішили бути добрими, порядними громадянами Польщі. Тільки серед таких я буду почувати себе в безпеці. Вони не будуть створювати загрози для польської нацбезпеки. Усі манкурти, в тому числі з України, нам тут зайві.
Так званий русскоговорящий украинец то недоукраїнець. То малорос. Він ще не встигнув полюбити Україну. Казочки о русскоговорящих украинских патриотах, какие воюють в АТО деякі можуть собі засунути в … Я ніяк не проти тих громадян України, які розмовляють російською, бо так виросли, але вивчили українську мову, люблять її та вільно нею послугуються. Або її вивчили як мову своїх предків, або (хоча самі не етнічні українці), з поваги, пошани до держави, в якій виросли. Таких я люблю, респект, приїжджайте до нас, тут будете поводитися так само. Для моєї баби рідною була німецька, але під час війни вона навіть не зізнавалася німцям, що її розуміє, завдяки тому могла розуміти, що говорять німці та попереджувати поляків про ревізії чи інші негідні плани. Її чоловік, мій дід, був партизаном АК, баба польським партизанам прала і варила. Польську знала зі школи, згодом жила вже з дідом поляком, дітей польською виховувала. Тому не проблема в тому, для кого рідна українська, а для кого рідна російська. Я не приховую, що російської не люблю. Але я люблю і поважаю багатьох українців, що вдома розмовляють російською, які спершу зі мною в Польщі розмовляли українською, тепер деякі з них уже польською. Я таких людей не боюся.
Я боюся малоросів, недоукраинцев, таких, що «Путін-наш прєзідєнт». І я боюся виборців Зеленського та Слуги народу. Тут, шанові, між нами національна прірва, національний бар’єр. Ніколи, абсолютно ніколи не назву українського громадянина українцем, гордим, національно свідомим, котрий голосував за Зеленського та його партію. НІКОЛИ! Не після цієї всієї гидоти, яка виливалася з його рота протягом років. Те все, що він говорив про Україну, українців, в Юрмалі, в передачах, це все його здискредитувало назавжди. Не поважаю українських громадян, які, попри це все, голосували за ЗЕ. Не можна на все заплющити очей, не можна вдавати, що не чули, що вже забули. НІ! Немає ані одного поляка, який би голосував за особу, яка би так зневажала, паплюжина, висміювала Польщу та поляків. Хтось, хто вважає, що це все не вагоме, не може бути в майбутньому польським громадянином, бо буде нам обирати таких ЗЕ. Таким людям безкоштовно не допомагаю. Якщо вони нахімічили з документами і є шанс, що їх депортують на 5 років, то чудово. Зменшиться шанс, що знову колись сюди приперуться.
Дочитайте ще, чого я так уважаю. Ми – поляки – теж маємо своїх ворогів. Споконвічних: росіян та німців. Зокрема німців. Вони не тільки обертали нас сторіччями на прах, грабували, відбирали землі. Вони маніфесували своє цивілізаційне верховенство. І так, як мовою ворога українців – російською – висміював українство ЗЕ (часто для росіян, аби їх розважати), так мовою ворогів Польщі – німецькою – висміювали нас німці. Pole-Kathole, Polnische Wirtschaft, Polacken, polnischer Reichstag, polnische Bahnen, Їдь до Польщі, твій автомобіль там уже є. Я знаю десятки німецьких приколів про поляків, від яких хочеться ригати. Звідки відомо, що поляки пограбували німецький будинок? Бо украдено навіть сміття і сука – вагітна. А якою дитиною буде син німкі зі сходу та поляка: надмірно лінивою, аби красти. І так сторіччями німці нас висміювали, показували, що ми – дно, цивілізаційний занепад. Так само, як робили росіяни з українцями, нє? І цю чудову традицію подовжував пан ЗЕ. У поляка панічна неприязнь та істеричний страх перед німцями настільки закарбовані, що перспектива, що в Польщі німець міг би стати керманичом спричиняє національний переполох. Коли пішла плітка, що дідом Дональда Туска був солдат Вермахту, правляча партія, яку він очолював, програла вибори. Мара діда з Вермахту Туска весь час жива. Не знаю жодного польського політика, який мав би предків німців, бо це руйнує кар’єру. Дуже толкову політик – Ружу Тун – роками обкидають болотом та називають швабою, бо вийшла заміж за німця. Я ніколи не йшов в політику, бо з моїм сімейним деревом це втрата часу. Не допоміг би мені прадід – легіоніст Пілсудського та його син – партизан АК, бо я заплямований, мій інший прадід підписав фолькслісту. Мене, якщо я би хотів стати політиком, за щось таке би роздерли. І до моїх опонентів би не дійшло, що прадід реабілітувався після війни і тому його не виселили до Німеччнин, бо попереджував поляків про страти та виселення на примусові роботи і його зять – мій дід, переховувався у нього, коли комуністи хотіли з ним розправитися за приналежність до АК.
Для нас поляків, які знають, чим займався раніше ЗЕ, то власне він є таким німцем – полякожером, який жив у Польщі, але їздив до Гітлера і там німецькою поляків висміював. Чи він у Польщі мав би шанси? Ні. Узагалі під час війни підпільна держава би його розстріляла, так як вбила Іґо Сима – актора. Це був власне такий варшавський ЗЕ. Кепкував з Польщі та поляків німецькою під німецькою окупацією і його грохнули. Чи поляки вибрали би Іґо Сима на президента Польщі? Коли ЗЕ назвав Україну в Латвії російською мовою порноакторкою, тривала вже війна на Донбасі та окупація Криму. Що я маю думати про людей, які на це все заплющили очі, вибрали його на президента і дали 50% місць у ВР його холопам? Я промовчу … Просто у жодному разі їх не хочу в Польщі і не допоможу їм тут оселитися. Бо ще оберуть нам когось такого на президента.

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

ЧОГО УКРАЇНЦІ З ПОЛЬЩІ МУСЯТЬ МАСОВО, ПРИВСЕЛЮДНО ТА ВИДИМО ПІДТРИМУВАТИ УЧАСНИКІВ ТАКИХ ЗАХОДІВ ЯК МАРШ РІВНОСТІ?

Сильно, про що я вже писав, мене розхвилювала, розчарувала та засмутила млява (майже ніяка) реакція потужної української спільноти, що живе в Польщі, на побоїще, яке скоїли бандити з міста Білосток під час Маршу Рівності. Українці Польщі це найбільша нацменшина, що має тут свою пресу, спілки, особистості. Я спеціально поцікавився, чи взагалі є якась чітка, видима реакція польського українства. КАТМА! Жодного українського прапора на демостраціях, тиша на сайтах спілок та відомих дописувачів.
Це ваша серйозна помилка, дорога українська спільното, за яку вам мабуть доведеться дорого заплатити.
А чого?
ПО-ПЕРШЕ – ви наступні.
ПО-ДРУГЕ – не розчаровуйте тих, які вас завжди захищали та підтримували.
ПО-ТРЕТЄ – Польща є для багатьох з вас домом і ви мусите про цей дім піклуватися.
ПО-ЧЕТВЕРТЕ – ви є членами польського громадянського суспільства і ви зобов’язані підтримувати ті рухи, які захищають права людини та громадянина.
ПО-П’ЯТЕ – серед вас теж є геї, лезбіянки, бісексуалісти та транссексуалісти і вони заслуговують на гідне життя, без страху.
ПО-ШОСТЕ – і для вас (непсевдокатоликів та ненедоляшків) буде користь, якщо ми разом проженемо цю ПіСівсько-псевдокатолицьку шушваль і Польща, якзавжди, переможе і швидше загояться її рани.
Підляшшя, з його найбільшим містом Білостоком, це втілення занепаду та мракобісся. Завжди непольське, вже нелитовське, давно неруське, застрягло ментально між 1413 роком, коли відбулося там хрещення і Білоруссю Лукашенка. Уособлення притаманної Російській Імперії гнилі з часів надовго до Просвітництва. Цивілізаційно розтлінне і порочне. І не допоможуть тим недоляхам футболки з польською народною симболікою. Можна і на корову накинути покривало з польським орлом, не стане підляська Мурка польською патріоткою готовою боротися за Польщу. Коли поляки з Великопольщі пересувалися вже автомобілями, жили в мурованих будинках, одягалися по-європейському і здобували освіту в Берліні чи Відні, недолядське кодло з Підляшшя не вміло ані писати, ані читати, дудлило оковиту, жило в куренях, лазило в личаках і сиділо в свому селі, бо не було ані доріг, ані транспортних засобів. Проте більше ніж тридцять єврейських погромів 1941 року скоїло.
І воно раптом дійшло висновку, що буде поляків повчати, як полякам жити. І виповзло. Беззубе, з мармизою телепня, смердюче перегаром, але зате в футболках «Армія Бога». Морда думкою незаплямована, зір благає про розум, але воно верещати вміє! «Пішли на х…! Пішли на х …!» О! Такого ця держава давно не бачила, якщо взагалі бачила колись.
Лупцювали, копали всіх під ряд. Хлопців, дівчат, підлітків, зрілих людей. Плювали та кидали бруківку та петарди. ПіСівський уряд злякався наслідків, бо ситуація вийшла з-під контролю і почали щось мимрити про затримання та кримінальну відповідальність зловмисників. Але ніхто не вірить брехунам і нібито розхвильованим блазням у рясах. Люди обурилися і вирішили показати всім, що Польща то не Підляшшя Європи і не відхідник нашого континенту. Упродовж останніх днів у Польщі відбулося приблизно 50 різних заходів на підтримку, здебільшого маніфестацій. Від Ґданська по Катовіце, від Щецина по Новий Сонч. Принаймні 200.000 поляків вийшло на вулиці та майдани, аби запротестувати проти свавілля суспільних покидків з Білостока, що були підбурені церквою та місцевим ПіСом. 
А де українці?
Я не заперечую, що деякі з вас брали участь у тих маніфестаціях.
Але де українська спільнота? З її прапорами, вишиванками, транспарантами зі словами підтримки? Де це все?
Не було. Це була найгучніша мовчанка в історії сучасних польсько-українських відносин.
У довоєнній Польщі найбільше євреїв жило власне там, на цій нічиїй землі. Коли німці напали влітку 1941 року на СРСР, там, з інспірування німців, на Підляшшю, відбулося понад 30 єврейських погромів. Це просто мапа ганьби. Одним словом, недоляхи з німцями вирішили це питання. Євреїв було вибито до ноги. Їх там тепер немає, просто фізично знищені.
Тепер бидлоті не подобаються геї. Бидлота до Варшави, Познані чи Вроцлава не поїде. Але цього року геї Білостока вирішили підняти голови і не жити як пацюки поховані в підвалах і хотіли себе показати.
Чи вони мають на це право? Звісно, що так. А чого? Я вам швиденько з’ясую. Кілька років тому деякі праві партії чи рухи, в тому числі ПіС, вирішили, що будуть поляків лякати арабами і … бандерівцями. Приїдуть арабські біженці та українці і відразу перші всіх розбомблять бомбами, якими обвішаться терористи-самогубці, а бандерівці кинуться всіх різати. Арабські терористи з Сирії найчастіше виявилися дітьми, які там масово гинуть у російських обстрілах і бомбардуваннях. А українці? Узагалі праворадикалам не вийшло. Бо лякати поляків касиркою з магазину, де щодня купляєш харчі, чи хлопцем з UberEats, який захеканий привозить піцу, чи будівельником, що будує твою хату, чи медсестрою, що тобі в лікарні дупу підтирає, чи просто робочим, що фасує тобі бутерброди – безглуздо. Поляки якось не бояться українців, а просто до них звикають. Бо вони поляків оточують, вони скрізь. І «хоча бандерівці» – нікого не ріжуть. Немає тому мітичного, таємничого бандерівця. Є твій сусід, колега, постачальник, людина з твого сусідства. І геї, так само, як українці, хочуть вийти з ролі «загрози». Вони хочуть, так само, як українці, показати полякам, що вони лікують людей, захищають у судах, лагодять їм автомобілі, що їх багато і вони живуть у суспільстві. Це нібито вже давно, з 500 років тому, очевидне в Польщі, але в Білостоці – не аж таке очевидне для місцевих наркоманів та пияків. 
Якщо нам, полякам, не вдасться збороти цієї пошесті зі сходу Польщі, то ви – українці, будете наступні. То вас будуть лупцювати.
Чи ти, українцю, з Польщі, байдужий до того, що твого сина, якому 10 років, поб’ють по дорозі зі школи, бо він – бандерівець? А якщо він, унаслідок, помре? Ти вневнений, що ти маєш бути байдужим до питання ЛГБТ?
Скажеш, що боїшся цієї бидлоти? Що краще мовчати? Помилка! Не бійся. Шушваль тебе ненавиділа, ненавидить і ненавидітиме. Українець – це ворог цієї шушвалі. І завжди буде наступати. І хто тобі допоможе?
Коли в Україні був Майдан (і 2004 року, і 2014 року), то поляки масово підтримували. Коли в Перемишлі з два роки тому бидло напало на греко-католицьку ходу, то Польщею з місяць котилася хвиля обурення. Хто вас підтримував? Хто обурювався? То не зрозуміло, хто? Власне ті самі, що тепер підтримують ЛГБТ. Бо ж вас не будуть підтримувати праворадикали чи церква. Це не очевидне? Вас, українців у Польщі ЗАВЖДИ підтримували геї, лезбіянки та просто людяні люди, яким ваша доля, меншини, не була байдужа. І якщо для побитого українця плили гроші, то вони власне були з тих середовищ. Не з церкви, ПіС чи від бидлоти, що лупцювала учасників Маршу Рівності. ЛГБТ – меншина в Польщі і ви – українці – тут меншина. Вас об’єднує спільнота долі. Так важко це збагнути?
Ви не усвідомлюєте, як важлива тим людям (ЛГБТ) будь-яка підтримка. Я сьогодні їхав приміським потягом і зайшли люди, що верталися з демонстрації. З прапорами з веселкою. Я так хотів їм сказати якесь добре слово. Попрохав їх сфоткати на згадку. Подякував їм за громадянську позицію, побажав щастя, до мене долучилися інші пасажири. Вони були зворушені. Але це все було між нами поляками. Якщо вони би побачили на демонстрації український прапор, вони би це запам’ятали надовго. І коли вам буде біда, то вони не забудуть віддячити! А якщо не буде вашої присутності? Буде те, що в моїй душі грає. Злість, розчарування, смуток. Я завжди був готовий рятувати українців, якщо вони трапляли в халепу. Але тепер підкрадаються думки: але чого? Чого я маю їм допомагати, якщо вони геть пасивні в польським громадянських справах? ДУМАЙ-ТЕ!

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

ЧИ УКРАЇНА ПРИРЕЧЕНА ДО ЗГУБИ? УКРАЇНЦІ, ПЕРЕСТАНЬТЕ ПЛЕКАТИ ІЛЮЗІЇ І МАСОВО ПЕРЕСЕЛЯЙТЕСЯ ДО ПОЛЬЩІ!

Le roi est mortvive le roi! Слуга народу перемагає в парламентських виборах. України вже немає.

Якось, на жаль, не виходить мені психічно очуняти і оговтатися після сьогодніших та останніх президентських виборів на русской Украине. Нещодавні вихідні та травневі свята я провів у товаристві українського розпачу, який мене добивав вістями з цієї нещасної країни про гопницьку діяльність пана Голобородька, про його призначення, скандали, пошук наставника-регента для обранця малоросов, хохлов і недоукраинцев. Про відчайдушні спроби відтермінувати інавгурацію Голобородька. Хоча я цього всього чути не хотів, довелося.

Я прощаюся з Украиной. І якщо когось мій текст образить, не напружайтеся коментувати. Мені геть по цимбалах, що ви собі подумаєте. Украина сьогодні нагадує п’яний корабель, що хаотично мотається то сим, то тим боком. Мені там не місце.

Я зрозумів, що українці, у натовпі малоросов, хохлов і недоукраинцев, стали нацменшиною. Вас залишилося мабуть 20%, ті, хто живе в Галичині, то мабуть ще щасливі, мені прикро за тих зі сходу та півдня, які розпорошені в ворожому середовищі. Українці, перебирайтеся до Польщі! Тут теж будете нацменшиною, але краще бути оточеним польською мовою ніж російською, нє? У Польщі, хоча поляки не зобов’язані, вас зустрінуть українськомовні працівники банків, операторів мобільного зв’язку, українськомовні оголошення про роботу. У Польщі ви дочекаєтеся цього, що на русской Украине мало би стати нормою. А прецінь далі багато украинских мереж чи підприємців бажає вам запропонувати лише мову Путіна. Це не все. У Польщі ви купите телевізор польського виробництва (це важливо, якщо ви хочете тут жити), на Украине більшість завозять из России.

Ви зрозумійте, вам там буде погано. В Україні немає патріотичного виховання.

Маю в Україні знайомих учителів. Немає в школах патріотичного виховання, навіть на уроках історії буває по-різному. До вчителів історії – прихожан московської церкви не доходять очевидні факти. Я маю знайомих в Україні, які з мене сміються, що я тільки на фільми про війну ходжу, що ми – поляки – ненормальні, бо ми живемо цими війнами, хоча вони давно завершилися. Ну, я не знаю, чи вони завершилися. Перша польсько-німецька битва відбулася 963 року і відтоді маємо тисячу років гніту, агресії, колонізаторства і германізації. Від 1945 панує нібито спокій. Але зовсім нещодавно, між 1939 та 1945, німці обернули Польщу та поляків на прах. То я вже маю забути? Польсько-московські взаємини то 700 років агресії, гніту та російщення і нині ті відносини вкрай жахливі. Коли я чую, що в Україні 25% суспільства – це люди проросійські, тобто не те, що розмовляють російською і люблять усе російське, а просто підтримують Путіна, то в голову не вкладається. Литва, 1918 року, коли на нею напала Польща і зайняла Віленський край, повністю розірвала з Польщею аж до 1939 року всіляки відносини, не було навіть пунктів пропуску на кордоні. Це був страшний удар по економіці Литви, але вони вижили. І згодом країни Балтії були найбільш розвинутими республіками СРСР. У нас дітей змалку виховують на польських патріотів. Kto ty jesteś? Polak mały? Jaki znak twój? Orzeł biały? Gdzie ty mieszkasz? Między swemi? W jakim kraju? W polskiej ziemi. Czym ta ziemia? Mą Ojczyzną? Czym zdobyta? Krwią i blizną. Czy ją kochasz? Kocham szczerze. A w co wierzysz? W Polskę wierzę. Coś ty dla niej? Wdzięczne dziecię. Coś jej winien? Oddać życie. А на русской Украине? Востаннє почув, що діти в волинській школі казали: «Путін – наш президент». Для них Шевченко – футболіст, проте портрети Романовів з російськими попами вішатимуть.

Можна з поляків сміятися, що вони такі шанувальники історичного кіно, але перш ніж сміятися, варто ознайомитися з цифрами, бо вони вражають. І порівняти їх з цифрами из Украины.

Як виглядала явка в кінотеатрах і скільки гладачів бачило популярні кінострічки?

Krzyżacy (адартація роману Сенкевича про боротьбу поляків з хрестоносцями) – 32 млн глядачів, Potop (адаптація роману Сенкевича про польсько-шведську війну 1655 року) – 27 млн глядачів, Zakazane piosenki (про німецьку окупацію) – 15 млн глядачів, Pan Wołodyjowski (адаптація роману Сенкевича про Річ Посполиту) – 10 млн глядачів, Ogniem i mieczem (адаптація роману Сенкевича про Хмельниччину) – 7,1 млн глядачів, Pan Tadeusz (адаптація епосу Адама Міцкевича)  – 6,1 млн глядачів, Katyń (стрічка про вбивство польських офісерів 1939-1940 комуністами) – 2,7 млн глядачів, 3 фільми про римського папу Івана Павла ІІ – 5 млн глядачів, Przedwiośnie (адаптація роману Жеромського про відновлення незалежності 1918-1920) – 1,7 млн глядачів, Miasto44 (стрічка про варшавське повстання 1944) – 1,7 млн глядачів, 1920 Bitwa Warszawska (стрічка про польсько-радянську війну) – 1,5 млн глядачів, Dywizjon 303 (про польських пілотів, що воювали в Англії під час Другої світової війни) – 1,5 млн глядачів, Wołyń – 1,5 млн глядачів, Popiełuszko. Wolność jest w nas (про польського ксьондза закатованого комуністами) – 1,3 млн глядачів , W ciemności (про Голокост) – 1,2 млн глядачів, Zimna Wojna (про комуністичі часи) – 1 млн глядачів, Czarny czwartek. Janek Wiśniewski padł (про репресії комуністів) – 0,6 млн глядачів, Kamerdyner (про кашубів та Кашубщину) – 0,4 млн глядачів. А в Україні, в якій живе на 10 млн потенційних глядачів більше? Тарас Бульба – 0,5 млн глядачів, Поводир – 0,3 млн глядачів, Кіборги – 0,3 млн глядачів, Крути 1918 – 0,09 млн глядачів, Червоний – 0,04 млн глядачів, Таємний щоденник Симона Петлюри – 0,03 млн  глядачів.

У 2005-2018 Польський Інститут Кіномистецтва дофінансував 102 історичні фільми. 7 млн злотих фіндопомоги отримав «Волинь» Смажовського, а 6 млн отримав «Громадянин Жонс» Аґнєшки Голланд про український Голодомор. Я впевнений на 100%, що більше поляків подивиться «Громадянина Джонса» про український Голодомор, ніж в Україні було глядачів під час прокату «Гірких жнив». «Гіркі жнива» в Україні зацікавили 50.000 глядачів, побачимо, як буде з «Громадянином Джонсом», але я припускаю, що мінімально з 0,5 млн польських глядачів побачить цю стрічку. Її останній історичний фільм (W ciemności) побачило 1.2 млн глядачів.

У Польщі в прокаті 30% польських фільмів, щороку їх дивляться 20 млн поляків. В Україні на українські фільми ходять 300.000-400.000 українських глядачів (5% всіх глядачів), українського кіно майже не існує, 2011 року вийшов один український фільм, 2012 – 6, 2013 – 12, 2014 – 16, 2015 – 23, 2016 – 30. У Польщі щороку виходить 30-50 польських фільмів.

В Україні немає мовної політики, немає чим об’єднати суспільства.

В Україні ніколи не було мовної політики, хоча існує стаття 10 Конституції України з тлумаченням Конституційного Суду, яка передбачає, що держава забезпечує всебічний розвиток української мови в усіх сферах суспільного життя. Хоча даруйте, була мовна політика: закон Ківалова-Колесниченка, якого метою було знищення української мови і укріплення російської. Закон суперечив Конституції України, що міг сказати студент першого курсу правознавства, але Конституційний Суд України чотири роки мізкував, чи він суперечить, чи ні.

Українці насправді об’єднані російською мовою. Малороси, хохлы та недоукраинци виключно нею спілкуються і ще нахабно і часто по-хамському вимагають від вічно терплячих, покірливих та миролюбних українців, аби вони їх розуміли. Я за 20 років моїх поїздок до України чув лише від одної людини, до якої недоукраїнці зверталися російською, аби вони переходили на українську. Чув від себе. Моя дружина була зі мною на Волині три роки тому і після скандалу, який я був змушений затіяти в ресторані, аби вони вимкнули російську попсу, моя жінка не може вийти зі стану так сильного ошелешення, що аж відмовилась їздити більше до України. «Москалі на них напали, а вони слухають російську музику» – це її позиція. Ваші аргументи, що це не таке просте і бла бла бла можете собі просто засунути, куди хочете. Не змусите моєї дружини, аби вона вас поважала. І на тому крапка.

Ви скажете, що якраз Верховна Рада ухвалила мовний закон і він уже набрав чинності! Стривайте, хлопці. Я його читав. І по-перше я можу запевнити, що я вперше за життя зіштовхнувся з ситуацією, аби парламент ухвалив закон, в якому передбачено, що майже половина положень набирає чинності через рік, два, 2025 року. То чого було його ухвалювати? Українські громадяни, які захочуть вимагати від інших цього закону швидко розгубляться, чи вже можуть, бо розібратися, чи дана стаття вже набрала чинності – важко навіть мені. По-друге, половина положень з цього акту вже існує в інших законах України, тільки вони не виконуються. В Україні не існує клопоту, який можна назвати «відсутність законів», вони є, тільки їх не виконують. Узагалі можна було не ухвалювати цього закону, а спиратися на Конституції України (стаття 10 і її тлумачення Конституційного Суду), яка передбачає, що українська мова має бути засобом спілкування «в усіх сферах суспільного життя». Я повірю, що цей закон виконується, коли прочитаю в газеті, що вчительку з Одеси оштрафували (або вигнали з роботи) за навчання російською. Ви думаєте, що через місяць я вже можу їхати до Києва і вимагати, аби мене обслуговували в кав’ярні українською мовою? А що буде, якщо я викличу в Харкові поліціанта і скажу йому, що мене в ресторані немає хто обслуговувати українською а він сам не знатиме української мови? Буде цирк. Але цирк у добі Зеленського в Україні не буде нічим дивним. Закон передбачає, що вже місяць від 25 квітня Зеленський та його свита мають ВІЛЬНО володіти українською. Блазень та його банда вивчать за місяць мову, якої за сорок років не вивчили? Не смішіть! Зрештою Голобородько вже попередив, що цей закон спричиняє розкол у суспільстві. У русскому суспільстві немає місця для телячої мови, бо вона розколює. Тому її не буде, хоча закон чинний скоро буде. Цирк, Ну, но что делать?

Українцізація повинна відбуватися так як проходила полонізація на польських етнічних землях після 1918. У той час польською мовою (зазвичай ламаною) розмовляла мабуть половина суспільства. На теренах, що були під російською окупацією, не було шкільного обов’язку, польську мову можна було вивчити тільки на приватних уроках, на теренах, що були під німецькою окупацією, польська мова в школах не допускалася, приватні форми навчання не допускалися, тобто польську можна було вивчити лише вдома. Половина суспільства розмовляла російською, німецькою, ідиш. Почалась полонізація, але вона йшла зі скрипом, поза тим Польща була зобов’язана забезпечити права нацменшин і від 1926 року можна було (на території Великопольщі, Помор’я та Сілезії) у польських судах та установах спілкуватися німецькою. Після Другої світової війни, на основі положень нового ладу (неладу …) Польща мала бути етнічно монолітною. Хто почував себе українцем, литовцем чи білорусом – міг виїхати до СРСР (насправді людей виселяли примусово), до Польщі з «Кресів» приїхали майже три мільйони етнічних поляків (хоча я би сказав, що приїхали недоляшки, яких треба було зробити поляками), німці, що мали до війни польське громадянство втрачали всі права нацменшин, німці, що до війни не мали польського громадянства – мали виїхати. Німецька мова була практично заборонена, її викорситання було ознакою приналежності до німецького суспільства і за щось таке виселяли. Від 1945 відбулася полонізація тотальна. 100% польських громадян розмовляє польською мовою. Я повторю: від 1945 року за використання німецької мови (мови агресора) людей з Польщі виганяли, реально. Які наслідки передбачила Україна від 2014 року за використання мови агресора? Мало би бути як в Польщі після 1945: чемодан-вокзал-Німеччина. Вибалушили на мене очі? А собі вибалушуйте до нудоти. І заодно осмислюйте, що українській мові в Україні  уже давно каюк.

Україна не має, не підтримує, не поважає і розчаровує своїх союзників

Не буде нам казати лях, як нам жити. Ані мадяр, жид, москаль, будь-хто. А хтось буде? А ви самі собі в силі сказати? Ну, бо наразі я не бачу, аби ви жили так, аби був з цього життя толк. Аби збільшити рівень глузду в життю українців, ви собі обрали Зеленського. Україна опинилася без реальних союзників. Росія – ворог. Білорусь – потенційний ворог. Польща – ворог висмоктаний з пальця. Румунія – потенційний ворог. Угорщина – ворог. Словаччина? Ну, на щастя не ворог. Австрія, Італія, Франція – сраколизи Путіна. Німеччина – тихий союзник Росії. Бо хіба може Україна називати державу, яка від України вимагає виконаня «мінських» угод союзником? Ні … Одним словом, як би сказав новий Харант Украины – саюзнікав нєт! А чи це добре? Ну, не дуже.

Згадаймо Польщу та Україну і згадаймо 1918, 1945 і 1990. Позиція таких країн як Польща чи Україна залежить завжди від двох факторів: зовнішні обставини + внутрішній чинник. Зовнішні умови тісно пов’язані з дипломатією.

1918 – трьом окупантам Польщі та України (Німеччина, Австро-Угорщина, Російська імперія) ґрунт хитається під ногами, розвалюються (як імперії) як карткові хижки. Зовнішні умови для Польщі та України – сприятливі. Дипломатія: Польща присутня на мирній конференції у Версалі, Україна – відсутня. На мирній конференції у Версалі вирішуються кордони Польщі. На сході так як хоче Польща, бо України немає, Росія – слабка. Клопотом є кордони на заході, бо Польща є офіційно союзником Німеччини. Вибухають: великопольське повстання та три сілезькі, до Варсалю їдуть кашуби, вимагають долучення Помор’я до Польщі. У Польщі всі політичні сили згуртовані, об’єднані ідеєю незалежності країни. Український внутрішній фактор? Маємо аж три України: УНР, УРСР та ЗУНР. УНР є союзником Польщі. УРСР зборює УНР. УНР на ладан дишить. Охоплює її хаос та безправ’я. Нащо Польщі такий союзник? Тому поляки укладають з москалями (в тому числі і з українськими москалями) Ризьку угоду. Польща займає Волинь та Галичину, аби пересунути кордон з СРСР якнайдальше від етнічної Польщі. ЗУНР треба знищити швидше ніж це зробить СРСР. ЗУНР мав реальні шанси вижити? У зіткненні з СРСР, без міжнародної підтримки? Звісно, що ні. Тому волиняни та галичани були змушені 20 років терпіти менше з зол. Аж прийшли асвабадітєлі 1939 року і настав усім українцям рай. Висновок? Після Першої світової війни Україні не вийшло, бо через внутрішній чинник та відсутність дипломатії Україна не здолала використати сприятливих зовнішніх умов. А ви в курсі, що в Ризі угоду українською мовою редагував член польської делегації, бо ніхто з УРСР не знав української мови? Принизливо для українців, нє? Сьогодні президент ЗЕ теж би не уклав.

1939 – Польща та Україна мають двох окупантів: СРСР та Німеччину. Але Німеччина програває війну. Унаслідок змови Заходу (Європи) та США Польща та Україна трапляють до радянської зони впливу. Поляки таку концепцію відштовхують. Активується польська дипломатія. Вилазить зі шкіри, аби Польща не стала членом СРСР. Аби отримала (як компенсацію за Волинь, Галичину, частину Литви та Білорусі) Щецин, Вроцлав та Ольштин. Сталін довго вагається, чи лишити собі Львів, таки лишає. Польща та Україна опинилися в жахливих зовнішніх умовах, у ворожих умовах. Внутрішній фактор? У Польщі майже вся нація протидіє радянізації країни, включно з соціалдемократами, поляків активно підтримує католицька церква, дедалі сильніший сталінський терор не приносить результатів, Сталін розлючено говорить, що Польщі пасує комунізм як свині сідло. Польське антикомуністичне підпілля діє аж до 1953 року. Налаштоване негативно до радянщини суспілство регулярно виходить на вулицю: 1956 (Познань), 1968 (уся Польща), 1970 (уся Польща), 1976 (уся Польща), 1981 (уся Польща), 1989 (уся Польща). У червні 1989 року відбуваються перші в Польщі вільні вибори. Завдяки подіям, які своє джерело мали в Польщі, комуністичні режими Центральної та Східної Європи розпадаються, розпадається і СРСР. У 1989 року 100% поляків розмовляє польською мовою, 95% заявляє приналежність до Католицької церкви. Внутрішній чинник урятував Польщу від русифікації та радянізації. А як внутрішній фактор в Україні рятував українців від деукраїнізації? В Україні живе нібито 78% українців, а чистою українською розмовляє мабуть 5% населення. Бо ж не називаймо тарабарщини, якою розмовляють жителі Волині, центральної України чи (на жаль дедалі частіше) Галичини українською мовою. Мовлення жителів Волині то нібито українська мова, але половина слів російських. Там ніхто не говорить «так, гаразд і звичайно». Тільки «да, харашо, канєшна». За Україну боролися партизани УПА і жертви «Розстріляного відродження». Чи вибір Зеленського на президента означає вшанування тих жертв?

1989-1992 – після розвалу СРСР та комуністичного раю в Центральній Європі, виникають: вільна Польща і Україна як суб’єкт міжнародного права. Польща обирає однозначно курс на НАТО та ЄС і такий вибір підтримують усі політичні сили. Україна обрала курс на що? Польща підписала угоду про асоціяцію з ЄС 1992 року, Україна – 2014 року, Польща від 2004 року є членом ЄС, Україна не має шансів на членство в ЄС. Але Зеленський буде продовжувати євроінтеграцію, тож так само говорили Янукович з Азаровим. Сьогодні Україна напевне на щляху в незвідане.

Але мало бути про союзників. На сьогодні Україна їх насправді не має. Польща так хотіла бути союзником України, так сильно цього прагнула, що декадами заплющувала очі на цілковитий брак підтримки з боку України, на вічні примхи та химери.

Чи хтось може назвати хоча би одну справу, в якій Україна підтримала Польщу? Польща була 27 років адвокатом України в Європі. Як Україна Польщі віддячила?

Але найприкрішим є, як Україна розчаровує своїх союзників. Напевне шоком для всієї Європи був вибір Януковича на президента. Багато людей було ошелешених, коли після Революції гідності виник сплеск русифікації (єдіная срана), половина областей України обрала російську мову як «регіональну», Порошенко не скасував ганебного закону Ківалова-Колесніченка, а Конституційний Суд України 4 роки розмірковував, чи цей закон суперечить Конституції, хоча це було очевидне для десятирічної дитини, яка має середній коефіцієнт інтелекту та вміє читати. Україна, після 2014 року, майже не провела реформ і не зборола корупції. Польща реформувалася шаленим темпом від 1989 по 2004, були перебудовані всі сфери суспільного життя, корупції майже не існує. Україна за п’ять років терміну Порошенка зробила стільки, скільки Польща, Чехія, Словаччина чи Естонія за місяць, два. За мого життя Україна не дожене Польщі і не стане українськомовною від Сяну до Дону. Ми – поляки – сильно тобою розчаровані, Україно. Дуже.

Європейський та євроатлантичний курс України нагадує побудову потрів та флоту в Чехії

Україна тепер опинилася в дуже складних, зовнішніх обставинах. Політика гарячих точок, яку Росія застосовує (досить успішно) на всієї території колишнього СРСР, спрацювала теж і в Україні. Таких точок маємо безліч: Придністровський конфлікт, Грузино-абхазький конфлікт (теж з Осетією), Карабаський конфлікт, Молдавсько-гагаузький конфлікт, громадянська війна в Таджикистані, осетино-інгушський конфлікт. Тепер до них долучили ще два конфлікти: «громадянська війна на Донбасі та бідолашні повстанці» і «Крим». Допоки Росія існує, доти існуватимуть дві гарячі точки на території України. Що це означає для України? Україна не має найменших шансів стати членом НАТО чи ЄС. Жодних шансів. Аби стати членом згаданих організацій, треба мати врегульоване питання кордонів і не може бути воно спірне. З точки зору міжнародного права українські кордони не спірні, але … Власне. De iure не спірні, але маємо теж, на жаль, de facto і це «де факто» не обнадіює. Бо Україна може не дочекатися кінця Російської Федерації. А спирати концепцію свого добробуту та розвитку насправді на ізоляціонізмі означає для України шлях Абхазії. Хоча ні … Абхазія може розраховувати ще на крапельницю з Москви. Україні залишається шлях Туркменістану. Мало втішно, нє? Тому Україні (українській владі) лише залишилося говорити, що вона обрала західний напрямок і буде цього шляху триматися. Але це нагадує божевіллю з анекдотів про розвиток морської справи в Чехії. Вони можуть будувати собі морські порти, корабельні, відкривати виші з питань мореплавства, створити флот. Хто їм заборонить? Тільки варто було би спершу вирішити одну проблемку. Доступ до моря. Бо його немає і ніщо не вказує, що з’явиться. Мрія для України стати членом НАТО чи ЄС стане реальною перспективою, якщо Україна забезпечить свою державну владу на всієї своєї території. У нинішніх умовах це може статися або внаслідок збройного вторгнення до окупованих територій, наведення там порядку і українізації і відновлення там української влади, або внаслідок зміни кордонів. Другий варіант геть неправильний, бо Росія займе швиденько новий клаптик України (хоча б територію одного району) і проблема відновиться знову. Але хто відважиться в Україні на такий крок. Наразі ніхто (тож зрозуміло, що не Зеленський), тому тепер Україна застрягла між реальним ворогом (РФ), його союзником (Білорусь) та уявними ворогами, якийх сама собі вигадала в свому націоналістичному шалі (Польща, Угорщина, Румунія) і Словаччиною. Товаришувати зі Словаччиною без шансів на вступ до ЄС та НАТО це насправді ізоляціонізм і похила прощина. Але завжди можна казати, що «ми обрали курс на Захід». Еге, так само як чеський корабель з Острави може обрати курс на Данію. Стоячи на опорах у міському парку.

Це все не єдині проблеми.

В Україні немає політики просування українства.

В Україні державотворчі процеси запускаються лише на вигляд.

Україну дерусифікують російськомовні.

Україну деолігархізують олігархи.

І на кінець. Розсмішив мене востаннє пан Зеленський. Я дивився на його промови в Борисполі і на зустрічах з митниками. Стомлений, невиспаний, охриплий (а мабуть ще на наркотичному голоді) лаяв та бештав начальників публічних установ. Показуха, аж зуби болять. Недоумкуваті виборці Голобородька напевне були в захваті. Зеленський, на жаль, не нагадував керманича європейської держави, а скоріше боса мафійних структур, що бештає своїх хлопців зі злочинної групи, що вони не вбили того, кого мали вбити і замало принесли рекету. Покричав, поверещав і у підсумку сказав, що він усім радить працювати як нормальні люди. Ну, нобелівську премію треба йому дати за винахід у сфері державного управління. І так він хоче реформувати Україну? Криком та лаянням? Згодом я бачив, як непоголений, кумедний хлопчик у пожмаканому костюмі без краватки підстрибує і ламаною англійською звертається до іноземців, аби вони валили до України і інвестували. Еге … Аби тільки ніг не поламали так будуть бігти. Я мав кілька спроб заснувати бізнес в Україні. Бюрократія та корупція мене виснажили і я вирішив: НІКОЛИ БІЛЬШЕ! І я маю тепер змінити свою думку? А чого? Що змінилося? Бо тепер я можу розраховувати на те, що до скорумпованих установ, які мене виснажили, приїде ЗЕ і на них наверещить?

Ні …

Годі цього украинского цирка.

Українці! Ваше місце не там. Вам буде краще в Польщі. Ласкаво просимо! Галичани, волиняни, подоляни! Переселяйтеся перш ніж вас зрусифікують дотла. Російськомовні, які обирали ЗЕ та Зеко-манду, лишіться там назавжди!

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

KUPUJ ZACHODNIOPOLSKIE!

Kupuj zachodniopolskie, nie bądź dobrodziejem dla ludu PiSowskiego ze Wschodu.

Ostatnio czytałem wiele, jak nie należy zaczynać dzielić Polaków na tych z Zachodu i Wschodu. Tere-fere. Oni, zapewniając PiSowi poparcie do 80% w wyborach do PE, sami się wykluczyli. Wysłali tam dewastatorkę polskiej szkoły, której nawet nie chciało się podnieść, gdy wybrzmiewał hymn UE. Ktoś jej kazał tam jechać?

Wojna zachodniopolsko-wschodniopolska trwa i na razie wiemy, że będzie jeszcze gorzej. PiS szykuje kolejne transze obietnic wyborczych dla miałkich inteligentów z podlasko-świętokrzysko-podkarpackiego pasa ziemi niczyjej między Polską a Rusią, oznacza to, że zamożniejsi mieszkańcy Wielkopolski, Śląska, Pomorza, Warszawy i Krakowa zostaną po wyborach zdrowo złupieni (wyższy ZUS, wyższy podatek od nieruchomości), aby wiernemu ludowi (jak mawia Kurski: ciemnemu) podziękować za 90% poparcia w wyborach do parlamentu. Nie łudźmy się, że od Białegostoku do Rzeszowa istnieje jakieś społeczeństwo obywatelskie. Wybiorą nam PiS na kolejne cztery lata i musimy zmienić tok myślenia. Jest wojna. Jesteśmy podzieleni. Wschodowi nie udało się przez sto lat zaszczepić patriotyzmu i poczucia odpowiedzialności za Polskę. Musimy zatem cofnąć się o sto lat i powrócić do lekko przykurzonych, jednakże nadal aktualnych kategoryzacji na Polaków i bosych Antków z Kongresówy. Jednakże dokonamy interpolacji Antków na byłe niekongresowe ziemie: Podkarpackie i Małopolskę (poza inteligenckim Krakowem).

Ostatnio trafiłem na plakat z 1920 roku, na którym Polacy z Poznania apelowali, aby zakupy robić w polskich sklepach. Wcześniej, za pruskiej okupacji, był to truizm. Polacy, aby nie sczeznąć, kupowali u innych Polaków. Dziś musimy wrócić do tych szlachetnych i patriotycznych wzorców. Kupujmy u Polaków, nie zaś w tych zakładach, gdzie mieszka lud PiSowski ze Wschodu.

Tak właśnie postanowiłem i poszedłem, wojowniczo nastawiony, miesiąc temu na zakupy. To był Carrefour w Otwocku. Dopiero na miejscu uświadomiłem sobie, że 80% nabywanych przez mnie dotąd wiktuałów pochodzi ze wschodu. Wiedziałem już, że nie kupię nic z Piątnicy (to koło Łomży), ani Nałęczowianki, ale w sklepie przeżyłem prawdziwe zwątpienie. To ja tyle lat sponsorowałem tych PiSolubców? Niech mnie gęś kopnie! Ale ja pewnie nie jedyny, bo, jak się okazało, kupienie czegokolwiek wytwarzanego w zachodniej Polsce wcale nie jest proste. Ale nie niemożliwe.

Najłatwiej było zamienić Nałęczowiankę na Ostromecko (koło Bydgoszczy). Moja żona trochę biadoli, że chciałaby nadal kupować swoją „Muszyniankę”, ale mamy wojnę, do diabła! Nie?

Z serami żółtymi jest prawdziwa tragedia. Podpoznański Hochland produkuje wszystkie możliwe sery topione, ale zwykłego żółtego nie ma. Sklepy są zawalone podlaskimi mlekowitami, goudami z Ryk (Lubelskie), emmentalerami z Włoszczowy (Świętokrzyskie). Jeszcze jakieś Grajewo i proPiSowski Łowicz. Masakra. Ale znalazłem jednak świetnego producenta z Wielkopolski, spod Kalisza (niestety w Biedronce go nie ma): Sery z Goliszewa: Jagna, Boryna i Antek. Długodojrzewające. Bardzo smaczne, polecam.

Z nabiału polecam Hula Krasula z Wolsztyna, Janę ze Środy Wielkopolskiej i wyroby z Okręgowej Spółdzielni Mleczarskiej w Kole.

Z jogurtami też nie najlepiej. Wszystko ze wschodu. Ale ZOTT jest z Opola.

Wędliny polecam: Tarczyński (Trzebnica) i Duda (Katowice, Sosnowiec). Rynek jest zdominowany przez Sokołów (Podlaskie), Morliny (Warmińsko-Mazurskie).

Kawa: tylko poznańska Astra, MK Cafe (koło Tarnowa Podgórnego), Woseba (Odolanów).

Sery pleśniowe dobre są z Turka i Skalmierzyc (Lazur).

Słodycze: Goplana i Terravita (obie marki z Poznania)

Polecam również gęsinę w galarecie z ostrzeszowskiego Drosedu.

Z Wielkopolski jest firma Kupiec, która oferuje wafle ryżowe, kasze, ryż, itp.

Generalnie po miesiącu oglądania wszystkich wyrobów z każdej strony w poszukiwaniu kodów pocztowych zakupy robi mi się już znacznie sprawniej. I mam poczucie, że moje pieniądze trafiają do zakładów z Wielkopolski, Śląska czy Pomorza. A PiSowski lud z Piątnicy czy Lubelszczyzny niech się wypcha swoimi serkami grani i Nałęczowiankami i niech sam u siebie kupuje.

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

«НЕ ЗНИЩУЙТЕ НАШОГО ПРАВА НА ИССЛЕДОВАНИЕ РУССКО-УКРАИНСКИХ КУЛЬТУРНЫХ СВЯЗЕЙ» – СХЛИПИ І ВИТТЯ НАВІЖЕНОЇ УКРАЇНІСТКИ

Поволі оклигаю після люблінського та післялюблінського жаху, що іменується: конференція україністів Університету імені Марії Склодовської-Кюрі «Актуальні питання україністики». Серед тих польських україністів: 80% – українці. І мабуть треба цим пояснити, чого вони мені, поляку, що їхав до них 1000 км в обидва кінці, викинули коника з русским миром. Про все вони подбали «как надо». Свій реферат я зачитував у залі обвішеній портретами російських пияків, божевільних та графоманів: Чехова, Толстоя, Булгакова, Висоцького і ще двох одіозних персонажів. П’ятим рефератом у цій власне залі мала бути лекція: «Исследование русско-украинских культурных связей» на основі двох театрів: київського та московського. Кінець-кінцем цієї лекції не було.
Я нагадаю: це була конференція про АКТУАЛЬНІ питання україністики. Якщо взяти до уваги актуальні «русско-украинские связи», то я бачу радше війну, 13.000 загиблих, 60.000 калік, анексію Криму, окупацію Донбасу і гібридну війну проти України. Це актуальні питання в сфері «русско-украинских связей». Не театр у Москві.
Я розкритикував це товариство і за таку організацію конференції (зала з Чеховими і Булгаковими), і за задум, аби російською мовою обговорювати російсько-український культурний обмін на п’ятий рік війни. Якщо молодим людям не тицнути пальцем на їхнє задзеркалля, то ще наступного року ладні запросити до Любліна акторів з цього московського театру і зачитати половину рефератів російською мовою. Скільки тих акторів та доповідачів будуть агентами ФСБ – хтозна.
Розкритикував я їх на свому блозі.
Троє з тих люблінських «польських україністів» вирішило відгукнутися.
Першим був пан М. Польський громадянин української національності, років десь 27. Мою поведінку назвав хамством і звинуватив мене, що я навіть не хотів поспілкуватися з автором реферату про «исследование русско-украинских культурных связей». Яка мала би бути мета цієї бесіди – він не уточнив. Я напевне не бачу такої потреби.
Відчайдушне, прошите розпачем і ниттям повідомлення відправила до мене голова гуртка тих україністів, пані Г, 26 років, польська громадянка української національності. І що вона мені написала: «Ви облилу брудом нас – українців, україністів у Любліні і ви облили брудом мене і моїх друзів, які все своє життя віддають на захист і збереження української культури в Польщі. Ви облили брудом цих людей, які боряться з саме цим «русским миром», про який ви згадуєте. Ви навіть не уявляєте собі, якою важкою є наша боротьба. Ці люди, яких ви так обвинувачуєте, повірте мені, роблять все можливе щоб українська культура, традиція та мова в Польщі існувала. Вам навіть до голови не прийшло запитати нас, як нам тут є, тільки накинулися ви на нас зі своїми звинуваченнями. Коли 2 роки назад, владу Університету хотіла не відкривати магістратуру українськоїі філології, тому що так хотіли «ці від руского миру», ці люди яких ви зараз облили брудом, боролися як могли щоб протистоятися цьому. Ми тоді воювали і ми побороли. Зараз ви хочете це все знищити, прирівняти нас до «русского мира», як вам не соромно. Мої друзі гинуть на сході, родичі близькі наших студентів також, ми боремося як тільки можемо, щоб агресор не поборов нас – українську націю в Польщі а ви робите усильно так, щоб підрізати нам крила. Я розумію, що були речі в організації конференції, які вам не сподобалися. Аудиторія була призначена з «гори», ми не могли собі вибирати. Нищить нас «русски мир» і нищите нас ви. Я, як українка не зичу собі такого, не зичу собі щоб хто небудь нас ображав. Ми обід в житті передили багато, але ваші слова вийнятково ранять серце, бо ви нас звинувпчуєте в неправді. Я горда ти що ми з друзями україністами робимо, що наш науковий гурток діє в університеті. За нього боротьба також була не легкою. Я дуже прошу, щоб ви вибачилися перед цими всіма людьми, яких ви образили і облили брудом».
Вибачте, що я тут зацитував такий довгий фрагмент розпачливого повідомлення панни Г., але хочу показати божевілля тих людей, шизофренію і цілковиту відсутність зв’язку з реальністю.
Панна Г. ниє, що її друзі гинуть на сході (України), панна Г. вмивається сльозами через те, що вона все своє життя віддала на захист і збереження української культури в Польщі, вона робить усе все можливе щоб українська культура, традиція та мова в Польщі існувала і ВОДНОЧАС, як голова гуртка україністів, допускає статтю про культурний обмін Києва з Москвою, тобто двох міст, у яких мізкують, як знищити Україну (Москва) і як захищати себе від російської агресії (Київ). І вона пише, що то мені має бути соромно і я маю просити вибачення. За що??? За те, що я приїхав до Любліна прочитати реферат про українську літературу українською мовою? То хто тут, до чорта, захищає і береже українську культуру в Польщі? Хто, до біса, робить усе можливе, аби українська культура, традиція та мова в Польщі існувала? Мені здавалося завжди, що я саме сприяю існуванню української мови і культури в Польщі. Але виходить, що то власне мені має бути соромно і я маю просити вибачення у тих українців, які хотіли, аби я проїхав тисячу кілометрів і, дивлячися на пики Чехова та Толстоя, наслолджувався рефератом «на русском языке об исследовании русско-украинских культурных связей».
Хто тут навіжений? Чи хтось може мені з’ясувати, за що мені має бути соромно і за що я маю просити вибачення? Я панні Г. ті питання поставив, але не була ласкава дати мені відповідь.
Знайшлася ще і одна україністка. Років десь 25, пані О. З Калуша, живе в Любліні. Її сторінка на ФБ переповнена російськомовним мотлохом. Вона сама признала, що її батько служив на фронті з русскоговорящими патріотами України і чого я такий агресивний?
Ті молоді люди, двоє з них народжені в Польщі, третя в Галичині, які не мали жодних реальних шансів зіткнутися з російською мовою, не бачать нічого дивного в своїх діях. Однак найбільш бентежать польські громадяни, які мабуть ніколи не жили в Україні. Тут народилися, у польських закладах здобули освіту, із якого дива з’явився взагалі задум провести частину україністичної конференції мовою, яка з україністикою не має нічого спільного?
Де ще конференції у Польщі відбуваються російською мовою? Хіміки, фізики, медики, історики, англійські чи німецькі філологи – вони теж зачитують реферати російською мовою? Звісно, що ні.
Навіженість, божевілля, задзеркалля – тими словами можна зробити підсумок дій «україністів» з Любліна. А коли ще подумаю, що це з наших, польських податків, то просто шляк мене трафляє.

PS: Уявімо собі. 1943 рік. Лондон. На конференцію „Актуальні питання полоністики” приходить доповідач прочитати німецькою мовою лекцію „Дослідження польсько-німецьких культурних зв’язків в окупованому Кракові”. Реакція полоністів? ГЕТЬ! ГЕТЬ! А реакція „україністів” на мою критику? Хамство! Агресія! Сором!

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

УКРАЇНЦІ ТАКИ НЕЗЛАМНІ НА СВОМУ ШЛЯХУ ДО ЗНИЩЕННЯ ПІДТРИМКИ З БОКУ ПОЛЯКІВ

Я поволі капітулюю. І це не поляки-шовіністи мені зогиділи українство. Це зробили українці. Учора я був у Любліні. На конференції «польських» україністів з гуртка студентів української філології люблінського Університету імені Марії Склодовської-Кюрі («Актуальні питання україністики»). 80% україністів з цього польського університету – українці. З-серед поляків тільки дві особи зачитали реферати і тільки одна (я) українською мовою. Я приїхав аж з Познані (1000 км в обидва кінці), десь третина записаних взагалі не поприходила, а більшість з них була з Любліна. Наступного року мене там не буде. Бо хто нормальний поїде на таку конференцію до таких людей?

Але по-черзі.

Доїхати і переночувати треба було за свій рахунок. Пообідати в день конференції – теж. У Любліні (хто це придумав – хтозна) мають Вулицю Марії Склодовської-Кюрі. І Площу Марії Склодовської-Кюрі. У різних місцях. Із якого дива я мав допетрати, що мій навігатор може помилитися і довести мене до Вулиці (хоча УМСК на Площі) – один Бог знає. Ми приїхали на Вулицю. Немає де припаркувати. Шукали, їздили, залишили авто на платній стоянці. Добігли до цього будинку і виявляється, що там немає університету. Питаємо людей, ніхто не може нам допомогти. Я запустив навігатор ще раз, але вже пошукав Факультет. З’ясувалося, що нам треба до площі. Навігатор під кінець здурів і нас таки не довів. Пішеходи не знали, ми блукали. Кінець-кінцем ми дійшли до Факультету. Велетенський будинок, заходимо до середини, немає жодної інформації, чи до зали 421 то праворуч, чи ліворуч чи прямо. Якось знайшли. Реєстрація. Хлопець (українець) починає мені підсувати якісь документи для підпису. Я наосліп нічого ніколи не підписую, питаю, що це. Коли вже мені підсунув третій аркуш, я не витримав і кажу, що треба було так досконало допрацювати інструкції для гостей, як їм доїхати. І кажу, що зрозуміло, що ми на схід Польщі потрапили. Заходжу до зали. Це не конференційна зала, а просто аудиторія. Обвішена портретами російських пияків, графоманів та божевільних: Чехов, Толстой, Булгаков та Висоцький. Сів за партою, вся помазана: «люблю Оксану», «хуй», «дупа», «пізда». Чудово, нє? Чую розмову, доходить з коридору. Збуджений хлопець, якому я допік за організацію, бідкається іншій пані на мене. Пані обурена. Каже, що такі застереження (про названня і вулиці, і площі так само) я мав би направляти до уряду Польщі (хоча то міська рада надає назви). Я виходжу і звертаюся до пані (теж українка), що я до правильних осіб висловив свої застереження, бо мені не було як допетрати, що в Любліні така незвична ситуація з адресами і треба було попередити. Бо ж ми таки гості, нє? Вертаюся до зали. Спека на дворі, в залі немає кондиціонера. Навіть вентиляторів не було. Вікно відчинили. Немає мікрофонів. Хто тихо говорив, його не було чути. На ноутбуках не можна було відкрити презентацій, вони і розвалювалися.

Однею з лекцій (на щастя не була прочитана) мала бути лекція російською мовою про дослідження українсько-російських культурних зв’язків. Хоча це мали бути АКТУАЛЬНІ питання. У російсько-українських відносинах актуальною нині війна і 12.000 трупів, не культурний обмін.

Про цю лекцію російською я теж написав на ФБ, один з україністів з УМСК прочитав мій допис і назвав мою поведінку хамством. Бо як я міг облити їх брудом. Але вони заслуговують власне на те, аби їх обливати брудом. Бо якщо не зупинити і відра льоду на макітри не висипати, то наступного року запросять росіян до Польщі на балачки про культурний обмін і половина лекцій буде російською.

Мою поведінку обурений українець назвав хамством (публічно на Фейсбуці). А міг подякувати, що на їхню конференцію приїхав 500 км поляк і був єдиним поляком, що виступав українською. За свої кошти приїхав.

Я мав писати кандидатську роботу з української літератури у Вроцлавському університеті. Але тепер я маю очікувати, що ображені українці з Любліна напишуть на мене до Вроцлава якийсь наклеп (що мене не здивує, бо на мене доносять якраз тільки українці, бо так їм не подобається моя боротьба з русским миром). І якщо хтось вимагатиме від мене пояснень, то я їм напишу, аби поцілували мене в зворотню сторону і я відмовляюся від аспірантури. Бо нащо вона мені? Я маю п’ять вищих освіт і дослідження української літератури я хотів здійснювати з любові до мови. А не через якийсь примус. Я можу відмовитися. Бо якщо я це роблю лише для задоволення, то має бути задоволення. Який буде Україні та українцям зиск з наклепу? Ну, не буде досліджень української літератури. Суперкористь, нє?

Я ж не планую жодної наукової кар’єри як україніст, не планую працювати як україніст, я все робив з захоплення мовою та культурою українців. Але зачасто мені доводиться стикатися з русским миром і я швидше покину свою зацікавленість мовою і культурою ніж звикну та змирюся з русским миром, який не може вилізти з українців, навіть тих з Любліна.

Я колись хотів перекладати українську літературу на польську мову. Я переклав «Украдене щастя» і «Перехресні стежки» Івана Франка і тепер вони друкуються за мої приватні кошти, які я сам заробив. Ви думаєте, що я буду далі перекладати? А нащо? Я купив зі сто книг до філологічної бібліотеки УАМ в Познані. Усе Ульяненка, Жадана, Забужко, майже все Винничука, ще інших письменників. Аби поляки – студенти української філології мали що читати. Я ті книги сам купив в Україні, сам привіз і подарував. Ви думаєте, що я далі буду купляти? А нащо?

Нащо взагалі пропагувати мені щось українське, якщо мене оточують шанувальники русского мира, наклепники і українці, що мене обзивають. Я ж ані українцям, ані Україні нічого не винен. Я порахував, що я витратив принаймні 100.000 злотих на всебічну підтримку українців та України. Нащо це було? Аби вони обрали Зеленського?Не буду я більше ані українофілем, ані україністом, бо просто не варто. Не варто підтримувати українців. І якщо в Польщі такого висновку дійде ще з кілька тисяч поляків, то українці будуть організувати конференції та інші заходи (які мають пропагувати українське) в Польщі лише для себе.

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

УКРАЇНІ ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ … ЗЕМЛЯ ПУХОМ … ДА ЗДРАВСТВУЕТ РУССКАЯ УКРАИНА!

На заході України 57% виборців проголосувало за ЗЕро. На сході – 88%.

Сусідня держава, територія від Сяну до Дону, заселена в 73% населениам обрала нового президента. Він назвав Україну порноакторкою, українців обзивав хохлами, сепаратистів та окупантів назвав повстанцями, говорив це все мовою Путіна і «повстанців» і ніколи не приховував, що він проросійський. П’ятий рік частина українців оплакує героїв Майдану, п’ятий рік триває окупація Криму та Донбасу, щодня гинуть люди на фронті. Но Украина избирает пророссийского президента.

Якщо я би щось таке будь-колись передбачив, я не вивчив би української мови, ніколи не підтримував би українства. Узагалі остерігався би всього українського як вогню. Цей час можна було приділити чехам, англійцям, угорцям, будь-кому.

Я п’ять років палко підтримував українство: мову, культуру, літературу. Непотрібно. Більшості українців цього не треба. Їм треба «Квартал 95» і «Слуга народу».

Більшості українців не треба пропагувати в Польщі нічого українського. То чого я маю це робити? Маю підтримувати щось примарне, фантомне?

Почуваю себе приниженим, висміяним.

Уже кілька тижнів доводиться витримувати насмішкуваті погляди поляків, які висміюють тих, що самі себе виставили на людське посміховисько. І з мене сміються. Masz tych swoich Ukraińców. Błazna sobie wybrali na prezydenta.

Не можу забути реготні своєї дочки, коли почула в радіо, що в Україні перемагає актор, який грає президента в фільмі «Слуга народу».

Ті поляки, яким не смішно, напевне почувають себе обдуреними. То ми 30 років підтримували фантомне суспільство? Нашу уяву про це суспільство? Кого ми підтримували? Людей, що на п’ятий рік війни обирають проросійського та російськомовного блазня? Котрий терористів називає повстанцями? А до повстанців стріляє у відсіч хто? Ну, понятно. Хохлы.

Я вам цього не забуду. Я вас підтримував, неодноразово доводилося почути, що я бандерівець від своїх співвітчизників, що я зрадник. Чи було варто? Ні.

Сьогодні померла побратимська Україна. От сегодня за восточной границей поляки имеють русскую Украину. Она наверно будет нашим врагом. Никогда нельзя об этом забыть.

Одне мене лише тішить. Коли тільки подумаю, який вираз обличчя мають сьогодні ті всі українські націоналісти, які мене 20 років обзивають польським лайном, польським бидлом, ляхом з імперським нутром. Ха ха ха! Націоналізм, націоналісти, Україна понад усе! Україна для українців. Ха ха ха! То на вам! Так любите свою націю. То на! Нація вам сьогодні викинула коника.

Я до України більше не поїду. Ні ні ні … Я больше на Украину не поеду. Не хочу, аби мене ФСБ викрало за мої погляди як Павла Гриба.

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

У РАЗІ ПЕРЕМОГИ ЗЕЛЕНСЬКОГО В ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ, ПОЛЬЩА МАЄ ПЕРЕОСМИСЛИТИ СВІЙ КУРС СТОСОВНО УКРАЇНИ

Засади польської закордонної політики щодо України вже сто років ґрунтуються з одного боку на вислові Юзефа Пілсудського – «Не буде вільної Польщі без вільної України», з іншого на доктирні Ґедройця, що полягає в підтримці концепції незалежності литовців, білорусів та українців.

Проте перемога Зеленського в Україні повинна викликати навіть не питання «Нащо нам довше такий союзник?», а треба буде подивитися правді в очі і сказати: «Україні каюк, її з її непердбачуваністю треба остерігатися як вогню». Перемога Зеленського означатиме, що плеканий сторіччями проект українськомовної та взагалі української України, заселеної українцями від Сяну до Дону зазнає непоправного краху. Виявиться, що здійсниться лихий сон Юрія Шевельова про цілковиту неспроможність України відродитися, чому мають сприяти Москва, провінціалізм та комплекс Кочубеївщини. Господин Зеленський ідеально влучно уособлює тріаду Шевельова.Його перемога означатиме, що кількість випещених русским миром малоросів та просто ідіотів (з коефіцієнтом інтелекту на рівні амеби) перевищив критичну масу і Україна неминуче стає Украиной, с населениям, Московским патриархатом, зате без термоса, майданутих і хохляцких вишиванок.

Польські політики «на полном серьёзе» мають очікувати, що якщо раптом виявиться, що під Львовом стаціонує 50.000 солдатів без відзнак на одязі та техніці, то запитаний про це Зеленський зробить те, що вміє найкраще – клеїтиме дурника, а міністр закордонних справ Росії з кам’яним виразом обличчя заявить «нас там нет», що, якраз, нікого не здивує, отже їх «нет» теж на Донбасі. Чи в Сирії.

На кордоні з Україною треба буде поставити нову китайську стіну, наїжачену технікою і треба буде перевести туди всіх польських військових. Маючи Зеленського, Путін не нападе на Польщу з Білорусі чи Калінінграду. Найбільша небезпека чигатиме з боку Львова чи Луцька. У Польщі АБВ (спецслужби), прикордонники та поліція мають провести велетенську за масштабом операцію «Возвращайся домой». Мають просто виловити (за допомогою соцмереж, українців та поляків) всіх прихильників (виборців) Зеленського і під приводом збереження нацбезпеки скасувати їм усім візи та дозволи на перебування і безощадно видворити з Польщі з відновлювальною що п’ять років забороною в’їзду до Шенген. Таким чином зменшиться імовірність, що колись стануть громадянами Польщі і обиратимуть Зеленських.

Польща, ясна річ, видворячи украинцев, не може забути про українців і має захистити їхні права. Як це має виглядати? Польща має ввести (схожу на «картку поляка») картку українця. Картки даватимуть українцям в Україні польські консули (у співпраці з мережою візових центрів), в Польщі ґмінні адміністрації. Аби отримати «картку українця» заявник має на відмінно скласти іспит з української мови, з історії України, доказати знання українських традицій та звичаїв і, щонайвагоміше, має довести, що протягом останніх п’яти років виявляв раціональне ставлення до русского мира. Тобто не був прихожаном російської церкви, не розмовляв (навіть у побуті) російською мовою, ненавидів Росію і Путіна, читав українську літературу, слухав «Океану Ельзи» тощо. Ґмінні комісії мають чимало прискіпливо та з недовірою стаитися до всіляких акторів, які будуть занадто палко запевнювати, які вони українці, зокрема мають бути пильними, якщо з’являться йуґавасточниє. Власники карток українця мають отримувати дозвіл на постійне перебування і громадянство на таких самих засадах, як власники карток поляка.

Польська держава має запустити величезну програму навчання поляків української мови «Zrozum sąsiada», додатково має вчити поляків, що Бандера не бігав по Волині і нікого не різав і мабуть варто було би з два пам’ятники Бандери спорудити, найкраще в Познані і Катовіце, бо там толкові поляки живуть.Польще! Готуйся до найгіршого. За Сяном небавом може виникнути суцільне божевілля та задзеркалля.

Autor:Przemysław Lis Markiewicz

ПАН В’ЯТРОВИЧ ПРО ПАТРІОТИЗМ ТА НАЦІОНАЛІЗМ … ГОСПОДИ!

Зовсім випадково наштовхнувся на чергові шедеври пана В’ятровича. Забрався чолов’яга за спробу з’ясувати українцям, чим є патріотизм (я так зрозуимів, це щось гірше), і націоналізм (це чудове).

Спершу цитата: «Патріотизм і націоналізм схожі, але не ідентичні. Патріотизм – любов до своєї держави. Націоналізм – це любов до нації. Держава – це кордони, інституції, символіка. Нація – це традиції, культура, мова. Українська держава можлива без української мови, українська нація – ні».

Ну, власне НІ, пане В’ятрович. Націоналізм це ракова пухлина кожного суспільства і не має нічого спільного з патріотизмом, суперечить йому.Особа, що вважає себе патріотом України, любить кордони та інституції … Ха ха ха! Зокрема любить кордон з Росією та податкову інспекцію і прокуратуру. Нація це традиції, культура і мова? НІ! Нація то люди. Українська нація то сукупність людей, які вважають себе українцями. Польська нація то сукупність людей, які вважають себе поляками. Українська мова це засіб спілкування, кожний може вивчити. Я знаю українську мову, це моя улюблена іноземна мова, якою залюбки спілкуюся. Українська культура це спадщина минулого та сьогодення. Це витвори мистецтва: література, живопис, театр, кіно. Вірші Словацького в українському перекладі, в яких він висловлює свою любов до України – це українська культура. «Галька» Монюшка виставлена по-українському в київській Національній опері України – це українська культура. До чого тут націоналізм? Я люблю Україну та переживаю за Україну, хоча там не жив, не живу і жити не буду, не маю українського походження, ані родинних зв’язків, не маю громадянства цієї держави. Тобто я патріот України? Ні. Український націоналіст? Ні. Я просто прихильно налаштований до українства і відчуваю своєрідний зв’язок зі спільнотою українців. Я не можу сказати, що я люблю українську літературу і мистецтво. Я їх обожнюю. Мені шкода, що не можу взяти місячної відпустки, поїхати до Івано-Франківська і щодня ходити до театру. А чого я не стану ніколи патріотом України і українським націоналістом? Відповідь дуже проста. Бо я патріот Польщі. Я люблю свою країну, мову, традиції, мистецтво, культуру, переживаю за Польщу, бажаю її всіх благ, це для мене найкраще в світі місце для життя, якого я не хотів би ніколи покинути. А чи я люблю польську націю? Не дуже. 30% це виборці ПіС, їх не люблю. 5% це всіляки націоналшовіністи, вони викликають у мене огиду і погорду. Чергове 10% – це люди примітивні, хамські, їх теж не люблю. Я не люблю 60% польської нації. Але це ще не все. Я маю тут знайомих українців, яких уважаю своїми добрими знайомими, друзями, часто просто дуже порядними та чесними людьми. І я за ними пішов би у вогонь і воду. Якщо би якийсь представник моєї польської нації образив когось з тих людей (а таке вже було) я залюбки його розчавлю в суді. Безощадно. Саме для того, що я не націоналіст і націоналістів не переношу. Я не переношу теж українських націоналістів. Зокрема тих, що мене обзивали стільки разів польським лайном, польським бидлом, ляхом, шляхтичом з імперським нутром, польським шовіністом. Тих, хто йшов Львовом з написом «Львів не для польських панів». Тих, через яких я геть перестав їздити до України, бо вже не можна було стерпіти тих зачіпок і шмарклів. Коли чую «Україна для українців» або «Polska dla Polaków», то тремчу від люті. А хто це говорить? Націоналісти. Бо вони люблять свою націю і вважають її представників кращими за інших тільки для того, що вони поляки чи українці. Польський націоналіст скаже, що не можна до Польщі пускати «чарнухув, чапатих і бандерівців», український націоналіст скаже, що в Україні погані лише жиди і москалі, українці – білі і пухнасті. А хто поганий – той жид, хоча він може бути стовідстоковим етнічно русином. Чи Польща має бути для поляків? Ні. Польща має бути для тих, хто хоче в Польщі жити і розвивати цю країну. Коли я бачу, скільки іноземців хоче жити в Польщі, то я радію, бо вони хочуть жити серед нас і хочуть бути такими, як ми. Хочуть вивчити мову, стати частиною нашого польського суспільства. Того самого я бажаю Україні. Аби кожний, хто там живе і хоче жити, прийняв українство (мову, культуру, традиції) як своє, як щось привабливе і бажане. А націоналістам показую середній палець.